Курсова робота Спадкове право та заповіт

Вступ

Розділ 1. Поняття та історичний розвиток спадкового права

1.1. Генеза римського спадкового права

1.2. Становлення спадкового права України

Розділ 2. Загальнотеоретична характеристика заповіту

2.1. Юридична природа заповіту

2.2. Види заповітів

2.3. Форма, порядок вчинення та тлумачення заповіту

Розділ 3. Заповіт як підстава виникнення правонаступництва

Висновок

Список використаних джерел

Актуальність теми дослідження. Спадкове право — це найдавніший інститут права, який був і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини. Демократичні перетворення, що відбуваються у суспільстві, прагнення правосуддя максимально наблизитись до світових стандартів вимагають нових наукових розробок у галузі юриспруденції.

Стан розробки теми в літературі. Вивченню спадкового права присвячено багато праць відомих радянських та українських учених, зокрема В. Серебровського, К. Граве, М. Гордона, Д. Ватмана, В. Дронікова, Б. Антиномова, Т. Коваленко, А. Немкова, Е. Флейшиць та ін. За останні роки вітчизняна цивілістика поповнилася дослідженнями з окремих питань інституту спадщини, проведених В. Васильченко, В. Чуйково., Л. Шевчук, Є. Рябоконем, Ю. Заікою та В. Співаком, С. Фурсою та Є. Фурсою, О. Дзерою, Н. Кузнецовою та ін. Окремі аспекти цієї теми розглядали зарубіжні вченні – Д. Хайтон, А. Харткамп, Р. Вагнер, Я. Паздан, Ф. Цоль та ін.

Проте залишаються невирішеними правові питання регулювання спадкування за заповітом такі, наприклад, як визначення необхідності адаптації українського законодавства до європейського в даній сфері, співвідношення правових норм національного законодавства з законодавством держав-членів Європейського Союзу, а також у сучасній науковій літературі історія становлення, розвитку та реформування спадкового права України викладена недостатньо і фрагментарно.

Вищесказане говорить про необхідність теоретичного узагальнення проблематики юридичної природи заповіту.

Метою написання даної роботи є всебічне дослідження, теоретичне осмислення сутності, місця і ролі заповіту у національному законодавстві, а також історичний розвиток інституту спадкування.

Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання таких головних завдань:

- на основі критеріїв (ознак) визначити поняття заповіту;

- дослідити історію виникнення інституту заповіту у римському та національному праві;

- провести теоретичний аналіз і визначити поняття, ознаки, форму й особливості правосуб'єктних передумов заповіту як особистої односторонньої угоди в юридичному складі спадкування за заповітом;

- здійснити юридичне обґрунтування проблеми тлумачення заповіту як угоди, сутністю якої є воля і волевиявлення заповідача в їх єдності;

- розкрити специфіку підстав правонаступництва при спадкуванні за заповітом.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з переходом прав і обов'язків спадкодавця в порядку, встановленому у відповідності до його волі.

Предметом дослідження є юридична природа заповіту в значенні заповіту як центрального юридичного факту спадкування за заповітом.

Методологічні та методичні основи дослідження. Методологічну основу роботи становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання. При проведенні дослідження використовувались такі методи як єдність абстрактного і конкретного, логічного та історичного, одиничного і загального, емпіричного і теоретичного, а також порівняльно-правовий та формально-юридичний метод.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закони України, практика правозастосування.

Теоретичною основою стали наукові праці провідних українських і зарубіжних вчених римського права, цивільного права та теорії права.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків та списку використаних джерел.

Спадкове право – це право, що базується на вироблених століттями моральних традиціях сімейної організації суспільства, а тому є однією з найбільш стабільних та консервативних підгалузей цивільного законодавства. Разом за тим, зміни декількох останніх десятиліть дозволяють виділити загальні тенденції розвитку сучасного цивільного права, які отримали прояв як в українському спадковому праві, так і в праві західноєвропейських країн. В Цивільному кодексі України, що набрав чинності 1 січня 2004 р., книга шоста «Спадкове право» містить ряд новел, які свідчать про те, що в ній відображені сучасні концепції та доктрини в сфері спадкування.

Законодавством передбачено два види спадкування : за заповітом та за законом. Кожний громадянин має право за життя розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. Таким розпорядженням є заповіт – особисте розпорядження громадянина стосовно свого майна на випадок смерті з призначенням спадкоємців, яке складається у визначеній законом формі та посвідчується особами, вказаними в законі. За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином. Заповіт складається однією особою (за винятком заповіту подружжя), тому в ньому виражається волевиявлення лише заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.

Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде дійсним, що спадкоємці не будуть усунуті від спадщини та ін.. Спадкодавець особисто визначає своїх спадкоємців і наступні їх права щодо розпорядження визначеною частиною спадщини, в даному положенні проявляється принцип свободи заповіту. Заповідач також має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов’язки або їх частину.

Законодавством передбачено спеціальний порядок та форма вчинення. Також заповіт є однією з основних підстав правонаступництва в цивільному праві України.

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - №47 – 48; з наступними змінами і доповненнями.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 14 липня 2004 р. - № 130; з наступними змінами і доповненнями.

4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №21-22. – Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.

5. Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №39. – Ст. 383; з наступними змінами і доповненнями.

6. Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріально посвідчених. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. // Нотаріальне оформлення цивільно-правових документів. – К., 1999.

7. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. - №15.

8. Про Спадковий реєстр. Наказ Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №9 «Про практику застосування судами України справ про спадкування» // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2 т. / За аг. ред.. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000. – Т. 1. – С. 148-153.