Анотація

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОЯВА ТА ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

1.1. Історія виникнення та розвитку дистанційного навчання

1.2. Виникнення терміна «дистанційної» освіти та навчання, його значення, різновиди

1.3. Сучасний стан дистанційної освіти та навчання в Україні

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

2.1. Основи проектування курсу дистанційного навчання. Методика розробки ефективного дистанційного навчання

2.2. Особливості ідеального онлайн-курсу

2.3. Аналіз ефективності існуючих систем дистанційного навчання «Історія України: від Другої світової війни до сучасності» та «Фінансовий менеджмент»

РОЗДІЛ 3. ВІДМІННОСТІ ТРАДИЦІЙНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Світовий процес переходу від індустріального до інформаційного суспільства, а також соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, вимагають суттєвих змін у багатьох сферах діяльності держави. В першу чергу це стосується реформування освіти. Національною програмою «Освіта. Україна XXI» сторіччя передбачено забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально - виховний процес новітніх педагогічних технологій та науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпечення освіти, входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації.

Сьогодні досить швидко змінюється ринок праці, його вимоги до рівня підготовки фахівців, тому найбільш актуальними вимогами роботодавців до потенційних працівників є підвищення кваліфікації, професійна перепідготовка, вміння швидко адаптуватись до нових технологій.

У зв'язку з цим освіта, зокрема і професійна освіта повинна бути більш доступною різним верствам населення, включаючи молодь, безробітних та маломобільні групи громадян.

Вирішення цього завдання дасть додаткові можливості з працевлаштування фахівцям і додаткові можливості для вирішення кадрових завдань роботодавцям. І як один із способів подолання проблем «відкритості освіти» сьогодні виступає дистанційне навчання, запровадження якого в Україні передбачено Національною програмою інформатизації. Зародившись наприкінці 20-го сторіччя, воно увійшло в 21 століття як одна з найбільш ефективних і перспективних систем підготовки фахівців. Поява і активне поширення дистанційних форм самопідготовки є адекватним відгуком систем освіти багатьох країн на процеси, які відбуваються у світі.

У Європі та Північній Америці створюються консорціуми провідних університетів, що представляють широкий спектр дистанційних освітніх послуг. Так, асоціація дистанційної освіти (ДО) в США об'єднує в своєму складі п'ять тисяч навчальних закладів. Юнеско веде роботу з організації віртуального розподіленого університету, навчання в якому відбуватиметься у віртуальному просторі, незалежно від розселення і кордонів, без обмежень за часом.

В Україні та багатьох інших країнах, дистанційні форми навчання до недавнього часу не застосовувалися в широкому масштабі через низку об'єктивних причин – в основному через недостатній розвиток та не досить широке розповсюдження технічних засобів нових інформаційних та телекомунікаційних технологій.

В даний час у нашій країні вже створені технічні передумови для широкого використання дистанційного навчання в освіті. Більш того, намітилося відставання реалізації ідей ДО від можливостей, що надаються технічними засобами. Значна кількість українських вищих навчальних закладах (ВНЗ) вже мають діючі кафедри, а й подекуди навіть й інститути, з дистанційного навчання в своєму складі. Саме тому актуальною є потреба створити інформаційно-комунікаційне забезпечення для підтримки дистанційного навчання в цілому.

Мета дослідження – вивчити ефективність існуючих систем дистанційної освіти, чинники ефективного управління процесом дистанційного навчання у вищій школі і на цій основі запропонувати організаційно методичні засади оптимальної системи дистанційного навчання в сучасному ВНЗ.

Об`єкт дослідження – процес дистанційного навчання у вищих навчальних закладах України.

Предмет дослідження – чинники ефективної організації і управління процесом дистанційного навчання в сучасному ВНЗ.

Завдання дослідження:

- провести компаративний аналіз ефективності існуючих систем дистанційного навчання;

- визначити основні чинники ефективної системи дистанційного навчання;

- дослідити можливості сучасного навчального закладу вищої освіти щодо створення оптимальної системи дистанційного навчання;

- розробити алгоритм і зміст створення ефективної системи дистанційного навчання у сучасному вищому навчальному закладі (на прикладі КНУ ім. Тараса Шевченка). (можна на прикладі факультету психології або за бажанням дослідника).

Незначний за обсягом час існування системи дистанційної освіти, що базується на використанні сучасних технічних засобів збереження та доставки інформації, масової комунікації, не сприяє створенню розвинених наукових теорій у цій галузі. У тому вигляді, в якому вони вже існують, вони більше стосуються технічної й організаційної сторін функціонування цієї системи. Суто психологічні і педагогічні аспекти системи дистанційної освіти до сьогодні залишаються найменш науково-теоретично обґрунтованими й усвідомленими. Однак вітчизняний і зарубіжний досвід практики дистанційної освіти, що вже склався, наближає нас до розуміння сутності та особливостей цієї системи, заснованої на використанні специфічних освітніх технологій, сучасних методик навчання, технічних засобів і способів передачі інформації, інформаційних та телекомунікаційних технологій, дає змогу осмислити їх на рівні теоретичної концепції. Базовим для створення будь-якої концепції є визначення основних її понять.

Аналіз та узагальнення літературних джерел свідчать, що сьогодні є різні трактування сутності дистанційної освіти, які відображають різноманіття підходів до його тлумачення. У багатьох випадках термін «дистанційна освіта» використовується поряд або замість терміна «дистанційне навчання», «дистантне навчання» тощо.

Так, у Концепції створення і розвитку дистанційної освіти в Україні за основу прийнято таке: дистанційна освіта - це комплекс освітніх послуг, що надаються широким верствам населення у країні і за її мережами за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища, яке базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, радіо, комп'ютерний зв'язок та ін.). Отже, у цьому визначенні наголошується на розумінні дистанційної освіти як комплексу послуг, якими може скористатися будь-яка людина. Другий аспект у цьому визначенні пов'язаний з розумінням цієї системи як технічної, що підкреслюється поняттям інформаційно-освітнього середовища, і трактується як сукупність інформаційних ресурсів, технічних засобів і каналів телекомунікації.

Дистанційна освіта характеризується також як якісно новий, прогресивний вид навчання, що виник в останній третині XX ст. завдяки новим технологічним можливостям, які з'явилися внаслідок інформаційної революції, і на підставі ідеї відкритої освіти. В основу цього виду навчання покладено самостійну інтерактивну роботу студента зі спеціально розробленими навчальними матеріалами.

Отже, дистанційна освіта є формою навчання, за якої переважає самостійне навчання з використанням сучасних технічних засобів трансляції інформації. Ще в одному визначенні дистанційну освіту охарактеризовано як освіту на відстані, у якій «очні і синхронні заняття з викладачем зведено до мінімуму або їх взагалі немає. Це переважно самостійна освіта (самоосвіта), що включає в тій чи іншій формі зворотний зв'язок з викладачем (освітнім закладом)».

Отже, основною ідеєю дистанційного навчання є створення навчального інформаційного середовища, що охоплює комп'ютерні інформаційні джерела, електронні бібліотеки, відео- та аудіотеки, книги і навчальні посібники. Складниками такого навчального середовища є як студенти, так і викладачі, взаємодія яких здійснюється за допомогою сучасних телекомунікаційних засобів. Таке навчальне середовище дає унікальні можливості студентам для одержання знань як самостійно, так і під керівництвом викладачів.

«Ідеальна модель» дистанційного навчання - це інтегроване середовище з визначенням ролі різних компонентів: методичних, організаційних, педагогічних і технологічних, таких як друкарські матеріали, радіомовлення, телебачення і застосування комп'ютерів.

Використання в навчанні комп'ютерних і телекомунікаційних засобів розширює можливості варіювання матеріалу, інформаційного фонду, яким може користуватися студент в освітньому процесі, робить більш гнучким і оперативним реагування викладача на характер його помилок і труднощів. Це здійснюється за допомогою постійно підтримуваного обома сторонами зворотного зв'язку. Специфічні для дистанційного навчання засоби розширюють межі інформаційного поля студента, кількість пропонованих йому варіантів навчання, підсилюють зворотний зв'язок.

Але слід зазначити, що при дистанційному навчанні студент найчастіше має справу з телетекстом, у якому немає можливостей для зчитування жестів, міміки, інтонації. У процесі контактного навчання викладач, залежно від його здатності до рефлексії, аналізує і коректує свої дії, чого не може зробити машина. У педагогічному спілкуванні студент і викладач пізнають один одного, обмінюються інформацією і ролями, виявляють певні почуття, що також неможливо у першому варіанті.

Дистанційне навчання може бути послідовним, паралельним або самостійним фрагментом у загальній системі навчання. У першому випадку зміст навчання частково поділяється між очною і дистанційною формами, які послідовно застосовуються в єдиній лінійній системі організації освітнього процесу. В умовах паралельного використання дистанційне навчання не несе самостійного навантаження у процесі засвоєння нового знання, формування мотиваційно-поведінкової та особистісної сфер студента, а виконує ілюстративні, тренінгові і контролюючі функції. У третьому варіанті дистанційне навчання може бути застосоване для повного вивчення окремого предмета освітньої програми або всього курсу.

З огляду на зазначене вище, дистанційну освіту і дистанційне навчання ми розглядаємо як особливі організаційні форми, що співвідносяться як загальне й часткове. Дистанційна освіта є новою формою організації освітнього простору, у якій долаються обмеження, пов'язані для людини з місцем і часом одержання освіти, відданістю єдиним національним освітнім традиціям та державним освітнім стандартам, шляхом використання сучасних засобів комунікації і комп'ютерних технологій. Особливою рисою дистанційної освіти є самостійність і особиста відповідальність людини за вибір програми, терміни і якість її проходження.

У межах дистанційної освіти дистанційне навчання є окремим фрагментом, особливою педагогічною технологією в організації освітнього простору, що характеризується особливостями стратегії і тактики взаємодії студента з носіями та джерелами нових для нього знань.