Курсова робота Циркуляр міністра внутрішніх справ П.А. Валуєва Київському, Московському і Петербурзькому цензурним комітетам від 18 липня 1863 року

Вступ

Розділ 1. Зовнішня форма джерела права

1.1. Повна назва нормативно-правового акта (із коментарем), його датування

1.2. Передумови появи джерела (політико-правова і соціально-економічна ситуація

1.3. Проблема авторства

1.4. Легітимізація (прийняття, затвердження)

1.5. Ступінь збереженості (де зберігається, відомості про сучасний стан)

Розділ 2. Внутрішня форма джерела

2.1. Структура документа

2.2. Стилістика джерела (стиль мови), його текстологічна і мовна характеристика

2.3. Протограф (відомі тексти-попередники)

2.4. Генетичні зв’язки нормативно-правового акта з іншими джерелами

2.5. Особливості юридичної техніки і фахової мови правотворця

Розділ 3. Зовнішній зміст джерела

3.1. Ступінь справжності джерела (його вірогідність, автентичність)

3.2. Відомості про підробки тексту

3.3. Особливості інтерпретації юридичних фактів і термінів (на конкретних прикладах)

3.4. Відомості про фальсифікації юридичних фактів (верифікація джерела, перевірка істинності тверджень)

3.5. Специфіка тлумачення юридичних норм (на конкретних прикладах)

Розділ 4. Внутрішній зміст джерела

4.1. Аналіз норми права (на основі декількох з них показано унікальність чи уніфікованість)

4.2. Ідеологічне спрямування і сутність джерела

4.3. Інформативне наповнення (забезпечення повноти уявлення про тогочасну ситуацію і менталітет народу)

4.4. Юридичне наповнення (автохтонність чи рецепійованість норм права)

4.5. Рівень забезпечення правового захисту суб’єктам права

Висновок

Список використаних джерел права, літератури та інтернет-ресурсів

Чужою мовою розмовляє в державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову.

Карл Маркс

Виходячи із аналізу історичного минулого України та її сьогодення, можемо визначити, що процес становлення української нації (у термінологічному розумінні, передусім, як етнічно-культурної, мовної спільноти) проходив достатньо неоднозначно та складно. По-перше, це умови бездержавності: оскільки Україна була поділена між Російською і Австро-Угорською імперіями (у ХІХ – на поч. ХХ ст. 80% території укр. земель знаходилися під владою Росії і називалися «Малоросією»), то її статус як внутрішньої колонії суттєво обмежував розвиток соціальної структури, національної культури та свідомості українського суспільства.

Далі, базуючись на визначенні української нації та беручи до уваги його другий елемент-складову, а саме «мовна спільнота», варто говорити про безперервну політику етноциду, котра власне і знаходить своє відображення в такому таємному нормативно-правовому акті як Валуєвський циркуляр (1863 р.). За змістом цього документу (указу Міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва) категорично заборонялася публікація релігійних, навчальних і освітніх книг українською мовою.

Згідно з поглядами провідних істориків як минувшини, так і сучасності, даний циркуляр уважається не чим іншим, як чіткий прояв шовіністичної політики російського самодержавства, спрямований на посилення національного, духовного і політичного гноблення українського народу [1, c. 389-392; 7, с. 54].

Таким чином, вибір теми зумовлений необхідністю проаналізувати форму та зміст джерела права, потребою дещо по-новому узагальнити його положення та з’ясувати мотив, механізм утворення й функціонування даного документа, визначити відомості про стилістику й специфіку його тлумачення, а також потребою сформувати власну оцінку фактичного значення дії такого нормативно-правового акту.

В історії не раз виносили жорстокі смертні вироки не тільки окремим особам, а й цілим народам. Це робили в різний спосіб: фізично, тобто здійснюючи геноцидні дії супроти сотень тисяч, мільйонів людей за національною, релігійною або соціальною ознакою; але були й інші методи: придушити національну культуру, вбити її мову.

Трагедією українського народу можна вважати те, що століттями, від Петра І і до Столипіна включно, проводився курс на асиміляцію, «розчинення», поглинання українства. Виданий 18 липня 1863 року Валуєвський циркуляр був не чим іншим, як черговою акцією антиукраїнського лінгвіциду. Забороняючи видання так званою «малоросійською» мовою релігійних, навчальних і освітніх книг, цей документ мав на меті придушити антицарські настрої на українських землях та зростання національної самосвідомості українців.

Погодьмося, що така сумнозвісна сторінка в історії становлення як українського народу в цілому, так і української мови зокрема, таки зуміла певним чином виконати свою мету. Наслідки валуєвської законотворчості були дійсно важкими: якщо в 1860-1863 рр. друком з’явилося 114 назв книжок українською мовою, то у 1864-1869 рр. − лише 24. Перші друковані українські часописи з’явилися лише наприкінці революційного 1905 року.

Валуєви 1863 року з’явилися і в сучасній історії нехай навіть формально незалежної України. Свідченням цього є закон В. Колесніченка - С. Ківалова або «мовний закон», протягнутий регіоналами у 2012 році. Наріжним каменем закону було запровадження статусу російської як регіональної мови, яка – так уже виписано – матиме пріоритет над державною, і, відповідно, функціонуючи не поряд із нею, а замість неї. Як бачимо, аналогія є очевидною.

Отже, джерелознавчий аналіз − це надзвичайно цікавий процес, котрий спочатку лякає молодого дослідника, адже змушує поєднувати різні погляди, думки, співвідносити їх (що може значно заплутати), але потім виробляється власний алгоритм дослідження, формується своя точка зору. Іти протоптаною стежкою – справа не для майбутніх професіоналів своєї справи. Очевидно, ця робота стане серйозним уроком для кожного та навчить новим аналітичним навичкам і здібностям; також стане поштовхом не піддаватися впливу чужих думок й аналізів. Власне таким чином готувалося виконання поставленого завдання.

1. Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / Редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; Гол. ред. П. Сохань. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1: Серія «Суспільно-політичні твори (1894-1907)». – 784 с.

2. Лемке М. К. Эпоха цензурных реформ 1859-1865 годов: Отношение министра внутренних дел к министру внутреннего просвещения от 18 июля // СПб., 1904. – 540 с.

3. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1988. – Т. 1: А – Г. С. 299-300.

4. Міллер О. Засвоюючи логіку націоналізму: ставлення владних імперії та громадської думки її столиць до українського національного руху в перші роки царювання Олександра ІІ // Україна Модерна. – 1999. – № 2-3. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um2-3/Statti/4-MILLER%20Oleksij.htm.

5. Борисенко В. Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2000 – 616 с.

6. Сарбей В. Г. Національне відродження України. – К.: Альтернативи, 1999. – 336 с.

7. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX-XX ст. / К.: Генеза, 1998. – 249 с.

8. Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847-1914): збірник документів і матеріалів / відп. ред. Г. Боряк. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. – 810 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://histans.com/LiberUA/978-966-02-6683-4/978-966-02-6683-4.pdf.

9. Реєнт О. П. Український національний рух у Російській імперії та політика державної влади з «українського питання» в модерну добу // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Випуск ХХ. – К., 2012. – С. 6-37.

10. Україна і Росія в історичній ретроспективі. Нариси в 3-х томах / Від ред. В. А. Смолій. – Т.1: Верстюк В. Ф., Горобець В. М., Толочко О. П. Українські проекти в Російській імперії. – К., 2004. – 504 с.

11. Тимошик М. Валуєвський циркуляр: як, ким, чому? // Газета «День». - [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobici/valuievskiy-cirkulyar-yak-kim-chomu.

12. Remy J. The Valuev Circular and Censorship of Ukrainian Publications in the Russian Empire (1863-1876): Intention and Practice // Academic journal article from Canadian Slavonic Papers. – Vol. 49. – March-June 2007. - № 1/2. – P. 91-92.

13. Субтельний Орест. Україна: історія / Орест Субтельний. – К.: Либідь, 1991. – 510 с.

14. Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. – Х., 1930. – 415 с.

15. Онищук І. І. Поняття та особливості техніки юридичного письма в нормативно-правовому акті / І. І. Онищук // Вісник Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2011. – Вип. 559. – С. 5-11.