Курсова робота Проблемність на уроках української літератури

Вступ

1. Проблемність як дидактична форма організації навчального процесу

2. Принципи проблемності у викладанні української літератури

3. Урахування вікових особливостей учнів-старшокласників при проблемному викладанні літератури

4. Проблемне навчання як засіб формування творчої активності й самостійності старшокласників

Висновок

Додатки

Список використаної літератури

Проблемний метод навчання виник наприкінці ХІХ ст., і широко використовувався в дореволюційній педагогіці на початку ХХ ст., але був несправедливо засуджений і забутий. У середині 60-х років, переосмисливши його відповідно до навчальних завдань школи, почали знову запроваджувати цей метод.

Цей метод має й іншу назву, яка точно передає його суть – метод проблемних ситуацій. Проблемна ситуація – це викликаний спеціальним проблемним завданням учителя такий інтелектуальний стан учня, коли він, розв’язуючи проблему, не лише самостійно здобуває нові знання, а й удосконалює своє мислення, уяву, пам'ять, мову.

Проблемна ситуація – це такий момент на уроці, коли учні відчувають недостатність своїх знань для відповіді на ті чи інші питання, коли вони самі відчувають потребу поповнити свої знання, перечитати твір чи допоміжні матеріали, зважити свої життєві враження, подумати. Проблемна ситуація на уроці літератури може виникнути сама, без участі вчителя. Так виникла вона на уроці одного з наших студентів, коли учень 10 класу почав заперечувати поетичну силу творів П. Тичини. Та здебільшого проблемну ситуацію навмисне створює вчитель, зважаючи на сили й підготовку учнів, тактовно спрямовуючи їх на самостійні роздуми і пошуки. Зрозуміло, що вчитель повинен попередньо дбайливо продумати зміст проблеми, яку він поставить перед учнями, її формування і хід вияснення.

Цілком ясно, що проблему не можна висувати довільно, внаслідок випадкової асоціації, що спаде на думку вчителеві. Проблему треба ставити так, щоб труд її розв’язання був корисний для учнів, щоб зростав їхній інтерес до літератури і до самостійних літературних занять.

Отже, роздумуючи над створенням проблемної ситуації, вчитель буде зважати на підготовку учнів. Проблемна ситуація приведе до корисної роботи тільки тоді, якщо в учнів є потрібний запас знань, якщо вони володіють певними мислительними операціями, мають необхідні навички роботи над літературним текстом. Коли проблема поставлена вдало, робота над нею дасть добрі навчально-виховні наслідки, збагатить учнів новими знаннями і переживаннями і поповнить, удосконалить старі.

Метою дослідження є вивчення проблемного методу як найдієвішого у викладанні української літератури в освітніх закладах.

Предметом дослідження є прийоми створення проблемних ситуацій.

На зміну інформативно-пояснювальному підходу до вивчення літератури прийшло проблемне навчання. Тому актуальність дослідження полягає у детальнішому вивченні створення проблемних ситуацій, ролі педагога у зацікавленості учнів, формування інтересу до читання та роздумів над прочитаним, а не просто спостерігати, не беручи до уваги проблемні ситуації, які найчастіше пов’язані з життям.

Завдання, які будуть досліджені в курсовій роботі:

1. Шляхи створення проблемних ситуацій.

2. Принципи проблемності у викладанні української літератури.

3. Урахування вікових особливостей учнів при проблемному викладанні.

4. Ролі і значення проблемності у формуванні комунікативних умінь учнів.

5. Особливостей викладання української літератури за проблемно-модульною технологією.

Питання проблемності у навчанні знайшло своє теоретичне обґрунтування у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних педагогів, психологів – М. Бєляєва, І. Ільницької, О. Леонтьєва, Я. Козулі, А. Матюшкіна, М. Махмутова, В. Оконя та ін.

В. Маранцман розглядає проблемність як основу вивчення літературного твору, бо проблемне питання, за допомогою якого створюється проблемна ситуація, справді містить у собі внутрішнє протиріччя, а тому спонукає учнів шукати свій варіант відповіді з багатьох можливих. Проблемну ситуацію він вважає зав’язкою вільної дискусії, яка формує навички читацької рефлексії.

Проблемним є таке питання,на яке немає готової відповіді ні в підручнику, ні в розповіді вчителя на уроці. Таке питання,що спрямовує учнів на роздуми й шукання. Не кожне запитання є проблемним. Якщо відповідь на нього вимагає лише незначного напруження пам’яті, то ніякої проблеми в запитанні немає.

При вивченні літератури проблемні питання, крім цього,повинні будити в учнів естетичні почуття і стимулювати до моральних оцінок. Складність проблемного викладання літератури полягає насамперед у тому, що розв’язання проблемного питання повинно не тільки активізувати інтелектуальні сили школярів, але й викликати в них емоційне зрушення, збагачувати й облагороджувати їхні почуття, підносити на вищий рівень засвоєні ними морально-естетичні критерії.

При вивченні мистецтва думка невіддільна від почуття. Адже в художніх образах, які діють на наші емоції, хвилюють нас, завжди висловлена певна думка, дається узагальнення, моральна оцінка. Читати художній твір по-справжньому – це значить активно уявляти події, картини, образи, створені письменником, і роздумувати над ними, осмислювати сутність твору, а через нього і життя. Література становить один із важливих засобів розвитку в учнів почуттів і розуму, образного і логічного мислення. Тому й можна сказати: проблемне питання потребує не тільки логічного розв’язання, а й емоційного осмислення, освітленого думкою переживання.

Питання можуть бути більш чи менш складними, але вживати визначення «більш проблемне» не варто. Може бути проблема основна, для вирішення якої треба розв’язати спочатку ряд підпорядкованих проблем. Та кожне питання, яке стимулює пізнавальну і емоціональну активність учнів, заохочує їх до самостійного проникнення в образну тканину художнього твору, є проблемним.

Надаючи важливого значення проблемності як типу навчання, як дидактичній формі організації навчального процесу на уроках літератури, що найбільше відповідає сучасним вимогам,слід пам’ятати, що проблемне навчання в «чистому вигляді» існувати не може, що воно не перекреслює дотеперішніх здобутків методики, інших дидактичних організаційних форм навчання, а, навпаки, тісно поєднується з ними,що приводить до піднесення їх ефективності і, отже, результативності цілого навчально-виховного процесу. Цілком справедливу думку з цього приводу висловив учений-дидакт А. М. Алексюк: «Визначаючи місце проблемного навчання в сучасній школі, правомірно ставити питання про оптимальне поєднання пошукової діяльності учнів з інформаційним повідомленням знань. Причому міра цього поєднання залежить від рівня навчання і розвитку школярів, характеру навчального предмета тощо», - пише він. [14. 9]

Проблемність є дидактичною формою організації навчально-виховного процесу, зокрема розумової діяльності учнів. Вона є категорією дидактичною, методичною (стосовно конкретних предметів) і реалізується шляхом створення проблемних ситуацій, постановки проблемних питань, розв'язання проблемних завдань.

Специфікою проблемного навчання літератури є його образність, те, що пізнання йде не лише шляхом інтелектуального засвоєння навчального матеріалу, а обов’язково й шляхом емоцій, впливу на почуття. Тому проблемні ситуації й питання мають лежати у сфері естетичного.

Проблемність проймає всі етапи уроку за будь-якої його структури і всі організаційні форми аналізу літературного твору: пообразний, проблемно-тематичний, послідовний.

Проблемне навчання не витісняє інших форм навчання, воно має поєднуватися, зокрема, з репродуктивністю, з розвитком відтворюючої уяви тощо.

Чи можна все навчання зробити проблемним?

У цьому немає потреби, і роль проблемного навчання не треба перебільшувати. Розвиток образного і логічного мислення учнів зовсім не заперечує потреби розвивати пам’ять учнів. Дуже багато знань вони повинні запам'ятати, взявши їх у готовому вигляді з підручника чи з уст учителя. Традиційне навчання треба розумно узгоджувати з навчанням проблемним, тоді учні краще запам'ятовуватимуть матеріал.