Курсова робота Формування уміння самостійно складати власні висловлювання залежно від різних комунікативних завдань

« Назад

ВСТУП

Актуальність і ступінь дослідження проблеми. Відродження національної школи і реформування освіти в Україні є вимогою часу. Цей процес зумовлений змінами у суспільно-політичному житті і засвідчений Законом про освіту, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), концепцією мовної освіти.

Із зміною соціально-політичних функцій української мови на сучасному етапі, наданням їй на конституційному рівні статусу державної спостерігається переорієнтація мети навчання мови в освітніх закладах України. У проекті Державного освітнього стандарту з української мови (початкова ланка) визначено мету її навчання, яка полягає насамперед у формуванні в учнів уміння будувати висловлювання в межах доступних для них тем і типів текстів. „Зміст і процес навчання при цьому мають будуватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу” [20, 59].

Як стверджує О.Л.Калмикова, формування комунікативно-мовленнєвих умінь – одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки „відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки” [29, 14]. З метою запобігання їм, окрім опанування теорії мови, „учнів необхідно вчити орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього добирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування” [40, 71].

На взаємозв'язку шкільної мовної освіти з реальними потребами життя наголошували педагоги і лінгвісти ХІХ століття М.Ф. Бунаков, Ф.І. Буслаєв, І.І. Срезневський, К.Д. Ушинський, П.Ф. Фортунатов, В.П. Шереметьєвський та ін. За перебудову шкільного курсу мови, ураховуючи комунікативно-діяльнісний підхід до її вивчення, виступають сучасні вітчизняні й зарубіжні вчені-методисти О.М .Біляєв, Д.М. Богоявленський, М.С .Вашуленко, В.І. Капінос, О.Ю. Купалова, Т.О. Ладиженська, А.К. Маркова, В.Я .Мельничайко, Л.М. Симоненкова, Л.В. Скуратівський, А.Є. Супрун, О.В. Текучов, Л.П. Федоренко та ін.

На комунікативну спрямованість уроків рідної мови й мовлення вказують А.Й. Багмут, Л.О. Варзацька, Н.А.Гац, В.Т. Горбачук, Д.М. Кравчук, Т.Ф .Потоцька, Т.Г. Рамзаєва, М.В. Сокирко, Г.О. Фомічова, О.Н. Хорош-ковська, Г.Т. Шелехова та ін.

В центрі наукових досліджень (А.П. Каніщенко, Н.І. Лазаренко, Т.М. Сокольницька, Л.Б. Попова, І.Л. Холковська, І.О. Шаповалова та ін.) знаходяться переважно повнозначні частини мови. Також „у мовленні учнів активно вживаються службові слова: прийменники, сполучники, частки, виражаючи різноманітні відношення між предметами, надаючи висловлюванням відповідних виражально-експресивних відтінків” [44, 8].

Переважна більшість мовознавців відзначає „семантичну, морфологічну та синтаксичну специфіку частин мови. Головною визнається їх синтаксична своєрідність і синтаксична та комунікативна функції” [55, 3]. Частини мови є засобами вираження синтаксичних відношень і конкретизують своє значення у відповідних синтаксичних конструкціях.

Як відомо, „знання з граматики збагачують мовлення в морфологічному й синтаксичному аспектах, і особливо велике значення вони мають для упорядкування мовлення, усунення мовленнєвих недоліків, які порушують граматичні норми літературної мови” [53, 325]. За твердженнями психологів, дидактів і методистів, „уміння формуються на основі знань, зокрема комунікативно-мовленнєві вміння потребують відповідних знань теорії мови” [61, 19]. Водночас аналіз шкільної програми [56], навчально-методичної літератури для 1-4 класів, недоліки існуючої практики переконують, що методика ознайомлення учнів початкових класів із частинами мови як важливим засобом удосконалення їхніх комунікативно-мовленнєвих умінь розроблена недостатньо.

Таким чином, важлива роль частин мови у здійсненні акту спілкування, потреба удосконалення змісту і методів навчання рідної мови у початковій школі, недостатня науково-методична розробленість проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь учнів визначили актуальність проблеми та вибір теми дипломної роботи.

Об'єктом дослідження є процес формування мовленнєвих умінь учнів.

Предметом дослідження є методичне забезпечення формування комунікативних умінь і навичок.

Мета дослідження полягає у створенні обґрунтованої методики удосконалення комунікативно-мовленнєвих умінь, спрямованої на забезпечення якісних характеристик мовлення, та її експериментальній перевірці.

Гіпотеза дослідження: комунікативні ознаки мовлення учнів, його граматична правильність, структура, синтаксичний лад як окремих речень, так і зв'язних висловлювань поліпшаться в результаті цілеспрямованої роботи за умов:

а) педагогічно організованого і відповідно мотивованого засвоєння учнями елементарних теоретичних відомостей про мову і мовлення;

б) цілеспрямованого застосування спеціально розробленої системи роботи з розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на лінгвістичних, дидактичних та психологічних засадах.

Мета й гіпотеза дослідження потребували розв'язання таких завдань:

1) з'ясувати ступінь розробки досліджуваної проблеми в лінгво-методичній та психолого-педагогічній літературі;

2) дослідити стан формування в учнів комунікативно-мовленнєвих умінь у практиці шкільного навчання;

3) обґрунтувати психолого-педагогічні та методичні умови формування у учнів комунікативно-мовленнєвих умінь;

4) розробити експериментальну методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь учнів початкових класів та перевірити її ефективність.

Методи дослідження. У роботі використовувались теоретичні і практичні методи наукового дослідження. Теоретичні: вивчення й аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної та лінгводидактичної літератури в розрізі досліджуваної проблеми; аналіз навчальних програм, шкільних підручників з рідної мови та методичних посібників; розробка змісту й методики розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь; синтез результатів експерименту. Емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом, бесіди з учителями й учнями з метою діагностування рівня сформованості комунікативно-мовленнєвих умінь учнів, анкетування вчителів, вивчення результатів мовленнєвої діяльності учнів.

Наукова новизна дослідження визначається теоретичною обґрунтованістю, дидактичною доцільністю та експериментальною доведеністю можливості курсу рідної мови у формування комунікативно-мовленнєвих умінь. Зокрема, уточнено і конкретизовано зміст комунікативно-мовленнєвих умінь; відібрано оптимальні методи і прийоми формування комунікативно-мовленнєвих умінь; розроблено методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь учнів з опорою на теорію мовленнєвої діяльності.

Практичне значення дослідження полягає у виявленні ефективних методів і прийомів, які сприяють формуванню вмінь правильно й доречно вживати частини мови в процесі спілкування, створенні системи роботи, спрямованої на вироблення цих умінь, у розробці конкретних рекомендацій для вчителів початкових класів. Одержані результати можуть бути використані в практиці викладання мови в школі, при створенні нових навчально-методичних комплексів з рідної мови для початкових класів.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел.

ВИСНОВОК

Проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь є однією з найважливіших у системі початкового навчання. Вироблення в учнів навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлювання в усній і письмовій формі є основним завдання, яке постає перед школою. Метою викладання української мови в початкових класах є удосконалення мовленнєвих та комунікативних умінь учнів на основі засвоєння елементарного курсу граматики та практичного використання набутих знань в усному та писемному мовленні.

Комунікативно-мовленнєві уміння – складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища. Вони визначаються як здатність мовця забезпечити правильне застосування словесних і невербальних засобів з метою ефективної взаємодії з учасниками спілкування. Загалом комунікативно-мовленнєві уміння ґрунтуються на основних комунікативних ознаках мовлення: правильності, чистоті, точності, логічності, виразності, образності, доступності, дієвості, доцільності. Зазначені характеристики мовлення розглядають як лінгвістичну інтерпретацію комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на змістовому, композиційному та функціональному аспектах мовлення.

Проблема розвитку мовлення учнів, формування й удосконалення мовленнєвих умінь є провідною у сучасних наукових дослідженнях. При цьому комунікативно-діяльнісний підхід до змісту й процесу навчання мови, визначаючи можливість засвоєння молодшими школярами різні аспекти мови, реалізується в мовленні кожної людини на лінгвістичному, психологічному, педагогічному рівнях. Низку наукових досліджень присвячено пошукові дидактичних шляхів розвитку мовленнєвих і комунікативних умінь учнів у процесі навчання мови і мовлення. Основою комунікативно-мовленнєвих умінь є частково-мовленнєві (звуковимовні, орфоепічні, лексичні, граматичні) та загально-мовленнєві уміння (слухати, розуміти, говорити, читати, писати).

Формування у учнів комунікативних умінь вимагає від учнів орієнтуватися в умовах спілкування, планувати висловлювання, реалізувати заплановану програму, контролювати хід і наслідки процесу мовлення, які необхідні для побудови розгорнутих висловлювань. Робота в цьому напрямі методично значуща, оскільки формування комунікативних умінь сприяє становленню комунікативного ядра особистості й підвищує якість висловлювання як продукту мовленнєвої діяльності.

Процес початкової мовної освіти передбачає інтенсивну роботу з формування комунікативних умінь в основних видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо). Комунікативна спрямованість навчання української мови визначається основними функціями мовлення, які спрямовані на формування соціально активної особистості. Для цього вченими визначено перелік комунікативно-мовленнєвих умінь, якими повинні оволодіти молодші школярі: уміння ставити запитання, висловлюючи подив, сумнів, уточнення, здогадку, передбачення; уміння констатувати, виражаючи погодження, підтвердження, судження, наслідок, посилання, обіцянку; уміння заперечувати, висловлюючи відмову, заперечення, непогодження; уміння спонукати до дії, висловлюючи прохання, запрошення, наказ, пропозицію, побажання.

Комунікативно-мовленнєвий аспект мовлення набуває великого значення у процесі освіти учнів і полягає у формуванні різних видів комунікативних компетентностей, які сприяють розвитку міжособистісного спілкування. Комунікативно доцільним мовлення буває при наявності в ньому таких якостей, як точність, виразність та образність. Рівень сформованості комунікативних умінь залежить від багатства словникового запасу молодшого школяра та умінь використовувати всю різноманітність граматичних засобів мови при побудові власних висловлювань.

Керуючись принципами особистісно орієнтованого навчання, необхідно забезпечити емоційне благополуччя учнів на уроці, яке сприяє успішній реалізації завдань формування комунікативних умінь та мовленнєвої культури учнів. При цьому доведено, що ефективним засобом розвитку комунікативних умінь є вправи, виконуючи які, учні засвоюють необхідні елементарні комунікативні відомості про текст, збагачуватимуть свій словниковий запас, розвиватимуть комунікативно-мовленнєві вміння загалом.

Для визначення рівнів сформованості комунікативних умінь нами було розроблено модифіковану методику мовленнєвого розвитку учнів з урахуванням описаних у літературі критеріїв оцінки мовлення. Контрольні завдання дали змогу визначити реальний стан означених умінь. Відповідно до мети дослідження було визначено зміст експериментальної методики, який ґрунтувався на дотриманні таких умов: системне збагачення мовлення учнів комунікативно значущими конструкціями; включення мінімуму знань про частини мови та їх функції у початковий курс мови; удосконалення вміння точного, комунікативно доцільного і граматично правильного вживання мовних засобів у процесі продукування словосполучень, речень та зв'язних висловлювань в усній і писемній формах; активізація комунікативно мотивованого і стилістично виправданого вживання слів, словосполучень і речень у мовленні з метою надання йому відповідних комунікативних рис.

Перевірка ефективності експериментальної методики показала, що в учнів експериментального класу значно вищий рівень комунікативно-мовленнєвих умінь. Їхнє мовлення характеризується змістовністю, логічністю, аргументованістю, свідомим, доречним і граматично правильним використанням слів. Отже, пропонована система вправ і завдань є ефективною і забезпечує краще засвоєння програмового курсу рідної мови, зорієнтованого на удосконалення комунікативних характеристик мовлення учнів початкових класів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аксёнова А. К. Методика обучения русскому языку в коррекционной школе. – М., 1999. – 156 с.

2. Андреева Г. А. Использование ТСО при формировании коммуникатив-но-речевых умений на уроках русского языка // Технические средства и Интернет в обучении русскому языку как иностранному: Сб. науч.тр. –Лодзь: Интрусистики. – 1999. – С. 17-19.

3. Артемчук І. В. Особливості психолого-педагогічної корекції усного зв’язного мовлення дітей // Науковий часопис: Психол. науки. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. - 2004. - Серія 12. - Вип.2 (26). - С. 165-170.

4. Артемчук І. В. Провідні чинники труднощів оволодіння дітьми усним зв’язним мовленням // Психологія: Зб. наук. праць. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. - 2004. - Вип.23 - С. 154-162.

5. Бадер В. Класифікація помилок у мовленні учнів // Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53-55.

6. Бадер В. Удосконалення мовленнєвого розвитку учнів // Педагогіка і психологія. – 1998. - №4. – С. 31-36.

7. Барановська Л. В. До теоретичних засад формування культури мовлення // Педагогіка і психологія. – 1997. – №3. – С. 33-37.

8. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Академія, 2004. – 344 с.

9. Богоявленский Д. Н. Психология усвоения орфографии. – М.: Просве-щение, 1966. – 308 с.

10. Бойко О. В. Формирование коммуникативно-речевых умений при изучении имени прилагательного // Русская словесность в школах Украини. – 1998. – № 3. – С. 3-6.

11. Бурова Р. О. Уроки читання і види мовної діяльності // Розкажіть онуку. – 1999. – №10. – С. 8-11.

12. Быкова Е. И. Психологические предпосылки формирования речевых умений на уроках русского языка в школах Украины // СвіТрадиції та перспективи: Міжнародний зб. наук. пр. – Київ-Москва-Херсон: АПН України, ХДПІ. – 1995. – С. 56-60.

13. Вавина Л. С. Методические рекомендации по обучению грамоте учащихся І-ІІ отделений вспомогательной школы. – К.: РУМК спецшкол, 1990. – 112 с.

14. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М. В. Матюхиной, Т.С. Михальчик. – М.: Просвещение, 1984. – 256 с.

15. Выготский Л. С. Избранные педагогические исследования. – М.: АПН РСФСР, 1956. – 380 с.

16. Гвоздев А. Н. Вопросы изучения детской речи. – М.: АПН СССР, 1961. – 471 с.

17. Гнездилов М. Ф. Обучение русскому языку в старших классах вспомогательной школы. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1962. – 200 с.

18. Голобородько Е. П. О некоторых аспектах отбора дидактического материала для речевых упражнений // Язык и литература в школе. Украинский вестник. – 1995. – № 3. – С. 6-9.

19. Гольдберг А. М. Особливості оволодіння учнями класів лексикою рідної мови. – К.: Радянська школа, 1979. – 160 с.

20. Дерев’янко М. Л. Вивчення граматичного матеріалу як ефективний засіб удосконалення мовленнєвих умінь // Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звітної наукової конференції Інституту педагогіки АПН України. – Ч. І. – К.: Педагогічна думка, 2005. – С. 59-60.

21. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») // Освіта. - №44-46. – 1993. – 16 с.

22. Дорошенко С. І. Основи культури і техніки усного мовлення. – Харків: ОВС, 2002. – 144 с.

23. Дорошенко С. І. Розвиток мовлення учнів. – К.: Освіта, 1987. – 124 с.

24. Дорошенко С. І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380 с.

25. Жовнір-Коструба С., Жовнір-Іватьо Н., Жовнір О. Читання і розвиток мовлення // Початкова школа. – 1998. - №9. – С. 14-15.

26. Иваницкая Г. М. Уроки развития связной речи: Пособие для учителя. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Рад. школа, 1990. - 224 с.

27. Иванова Р. О. Проблема формирования коммуникативно-речевых умений в истории методики преподавания русского языка // Педагогічні науки: Зб.наук.пр. –Херсон: Айлант. –2000. –Вип.ХІІІ. –С. 301-306.

28. Калмикова Л. Психолінгвістичні і лінгвометодичні підходи до змісту мовленнєвих навичок і вмінь // Початкова школа. – 2003. – №5. – С. 5-7.

29. Калмикова Л. О. Формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей: психолінгвістичний та лінгвометодичний аспекти: Навчальний посібник. – К.: НМЦВО, 2003. – 229 с.

30. Канакина В. П. Особенности лексики младших школьников // Начальная школа. – 1997. – №6. – С. 72-77.

31. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості // За ред. Л. М.Проколієнко. –К.: Радянська школа, 1989. – 218 с.

32. Ладыженская Т. А. Система работы по развитию связной устной речи учащихся. – М.: Педагогика, 1975. – 140 с.

33. Леонтьев А. А. Язык, речь и речевая деятельность. – М.: Просвещение, 1969. – 264 с.

34. Лобчук О. Усний переказ як засіб розвитку зв’язного мовлення // Початкова школа. – 2002. – №2. – С. 23-28.

35. Лопатка Р. Т. Функціонально-комунікативний підхід у навчанні української мови // Рідні джерела. – 2003.– №1.– С. 28-31.

36. Лурия А. Р. Письмо и речь. Нейролингвистические исследования. Учебное пособие. – М.: Академия, 2002. – 352 с.

37. Львов М. Р. Методика развития речи младших школьников. – М.: Просвещение, 1985. – 456 с.

38. Максимкіна І. В. Комплексні завдання для розвитку мовлення учнів 1-3 класів // Початкова школа. – 1985. – №2. – С. 79-80.

39. Маркова А. К. Психология усвоения языка как средства общения. – М.: Педагогика, 1974. – 185 с.

40. Мельник О. Наукове проектування навчання мовлення // Педагогіка і психологія. – 1997. - №1. – С. 71-79.

41. Методика і практика викладання рідної мови в початковій школі / Зб. статей. – Львів, 2001. – 132 с.

42. Методика викладання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М. І. Пентилюк: Підручник. – К.: Ленвіт, 2000. – 264 с.

43. Михайловская Г. А. Лингводидактические основы формирования речевых умений в процессе обучения русскому языку. – К.: Издательский центр ОАО УКРНИИПСК, 1999. – 208 с.

44. Михайловская Г. А. Учебная речевая ситуация как дидактическая единица формирования коммуникативно-речевых умений на уроках русского языка // Язык и литература в школе. Украинский вестник. – 1998. – № 1-2. – С. 8-12.

45. Михайловская Г. А., Пашковская Н. А. Повышать практическую направ-ленность работы по развитию речи // Відродження. – 1995. – № 11-12. – С. 16-18.

46. Михайловська Г. О. Принципи удосконалення шкільних програм з мови // Шляхи і засоби підготовки вчителя української мови і літератури на сучасному стані: Зб. наук. пр. – Херсон: ХДПІ. – 1992. – С. 51-52.

47. Мініна О. Л. Критерії і норми оцінки комунікативно-мовленнєвих умінь учнів // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. – Херсон: Атлант. – 1999. –Вип. ІХ. – С. 322-324.

48. Мордань Л. Л. Стан сформованості комунікативного ядра в учнів початкових класів // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: Наук.-метод. зб.: Вип.5 / За ред В. І.Бондаря, В. В. Засенка. - К.: Науковий світ, 2004. - С. 182-185.

49. Навчання і виховання учнів 1 класу: Методичний посібник для вчителів / Упор. Савченко О. Я. – К.: Початкова школа, 2002. – 464 с.

50. Олійник Т. Виправлення недоліків мовлення в учнів перших класів // Питання філології. – Вип. 1. – Тернопіль: ТДПУ, 1997. – С. 91-93.

51. Пархоменко М. Методика роботи над словом, текстом на уроках читання // Початкова школа. – 1997. – №7. – С. 44–48.

52. Пасмурна Р. О. Про особливості формування усного зв’язного мовлення у дітей початкової школи // VII Всеукраїнська конференція молодих науковців "Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень". 28 жовтня 2004 року, м. Київ: Тези доповідей. - К.: Київський університет, 2005. - 239 с.

53. Петрук О. М. Аспекти комплексної методики вивчення граматичного матеріалу та формування мовленнєвих умінь на функціональній основі // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі. Збірник наукових праць. – Рівне, 2003.– С. 324-327.

54. Петрук О. М. До проблеми навчання української мови на функціонально-комунікативних засадах // Нова педагогічна думка. – 2003.– №3.– С. 70-71.

55. Підлісна П. Р. Обґрунтування системи формування зв’язного монологічного мовлення в учнів 1-4 класів // Наук. часопис: Психол. науки. - К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова. - 2004. - Серія 12. - Вип. 1 (25). - С. 3-8.

56. Програми середньої загальноосвітньої школи. 1-4 кл. – К.: Початкова школа, 2006. – 346 с.

57. Распопова С. А. К вопросу об уроках развития связной речи в 4 классе // Филологический анализ. Теория, методика, практика: Сб. науч. тр. – Х.: Харьк. гос. пед. ун-т. – 1994. – Вып.6. – С. 19-24.

58. Ромашкіна Л. О. Про застосування функціонально-комунікативного підходу під час вивчення граматичного матеріалу // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Збірник наукових праць: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 26.– Рівне, РДГУ, 2003.– С. 36-38.

59. Ромов П. Л. Удосконалення комунікативно-мовленнєвих умінь у процесі читання на уроках мови // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. – Херсон: Айлант. – 1998. –Вип. V. –С. 61-64.

60. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр. – 1997. – 255 с.

61. Сидор Е. Вправи для розвитку в учнів загальномовленнєвих, комунікативних і творчих умінь // Початкова школа. – 2001. – №6. – С. 19-23.

62. Синиця І. О. Психологія усного мовлення учнів 1-3 класів. – К.: Радянська школа, 1974. – 140 с.

63. Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2003. – 264 с.

64. Старагіна З. П. Про мовний розвиток учнів // Педагогіка і психологія. – 2000. – №1. – С. 10-16.

65. Старагіна І., Чеснокова О. Особливості мовленнєвого розвитку дитини в системі розвивального навчання // Початкова школа. – 2002. – №3. – С. 51-53.

66. Сухомлинський В. О. Вибрані твори у 4 т. - К.: Рад. школа, 1977. - Т. 4. – 484 с.

67. Тактал М. Г. Формирование коммуникативно-речевых учений на текстовой основе // Південний архів (філологічні науки): Зб.наук.пр. – Херсон: ОДІ, 2000. – Вип. 10-11. – С. 75-81.

68. Хорошковська О. Розвиток українського мовлення учнів // Початкова школа. – 1997. – №8. – С. 14-16.