Реферат Православні братства та їх роль у духовному житті України у XVI-XVII ст.

Вступ

1. Історичні передумови виникнення братств та загальна релігійна ситуація на українських землях у XVI ст.

2. Активізація та історичний шлях православних братств в Україні у XVI -XVII ст.

3. Внутрішня організація та діяльність братств в Україні в XVI – XVII ст.

Висновки

Список використаної літератури

Боротьба за збереження культурної самобутності давно стала однією з основних тем в українській історії. Тривале знаходження під владою інших держав українських земель між періодами нетривалих часів власної державності, українці неодноразово випробовували спроби асиміляції пануючою культурою.

XIV - XVI ст., з часів існування Київської Русі, були часами, коли Україна знаходилася під Литовсько-польською владою. Основним питанням культурного життя України в ці часи, було національним питання. Воно впливало на усе політичне, соціальне, економічне і в першу чергу духовне життя народу. У Великому князівстві Литовському український (але не тільки український, оскільки нарівні з ним виступав і білоруський) був пануючим по відношенню до мови і церкви включно. Внаслідок поступової перемоги Польщі з її розвиненою культурою, вносився і польський елемент, і між цими різними елементами почалася боротьба, боротьба між православ'ям і католицизмом (у той час для усіх європейців релігія була основним ідеологічним питанням).

Православ'я в ці часи як і раніше залишалося синонімом культури. Його роль в українському суспільстві зростала (через відсутність власної держави церква служила для українців єдиним інститутом вираження їх самобутності). Проте якраз тоді, коли відчувалася потреба в сильній і надихаючій православній церкві, вона потрапила в стан глибокого занепаду.

В ці складні для церкви часи з’являється сила, яка спромоглася дати відповіді на виклики, що встали перед українським православ’ям як цілісним феноменом (не тільки церковним православ’ям). Цією силою стали православні братства. Навряд чи можна переоцінити роль та значення братств в тодішній історії українського православ’я та України в цілому. Без них історія була б зовсім іншою. Актуальність цієї тематики підсилюється ще більше, якщо згадати, що братства як специфічні соціально-релігійні інституції дали приклад унікальної самоорганізації частини українського суспільства у непрості часи випробувань після яких почався період українського могилянського відродження.

Отже метою цієї роботи є дати аналіз православних братств як специфічного суспільно-релігійного інституту, чия діяльність виходила далеко за межі власне церковного життя, у складні часи XVI-XVII ст.

Завданнями роботи є:

- прослідкувати витоки та передумови виникнення та діяльності православних братств в контексті суспільно-політичних, культурних та релігійних процесів на українських землях у XIV-XVI ст.;

- проаналізувати історичні шляхи та тенденції розвитку православних братств в XVI-XVII ст.;

- проаналізувати організаційну структуру та діяльність братств.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.

Наприкінці XVI ст. братства стали вагомим і потужним чинником не тільки церковного а ширше культурно-суспільного життя в Україні.

Діяльність братств була примітною і надихаючою. Оскільки власне ідентифікація українського народу була нерозривна пов'язана з православ’ям, то і створення українських братств не могло бути відокремлене від інтересів православ’я. Вони створювали православні школи. Вони піклувалися про те, щоб православні храми функціонували належним чином. Вони намагалися контролювати священиків і самі брати участь в житті своїх церков. Українське православ'я зуміло зробити крок вперед і не поступитися перед католицизмом.

В той же час процеси, що відбувалися в ньому завдяки в тому числі діяльності братств, і пов'язані з Реформацією і Контрреформацією, надали йому відмінні по відношенню до Московського православ'я риси. Попри те, що братства були нечисленні, їх діяльність була дуже значимою і важливою для національно-духовного життя України в XVI-XVII ст. ставши вагомим прикладом самоорганізації українців в умовах, коли інші чинники не мали можливості діяти в руслі православно-національного відродження.

Маючи обмежені можливості, будучи чисельно незначним прошарком в українському соціумі, деякі верстви суспільства України, об’єднані у братства, відчули свою відповідальність як за церкву, так і за народ і намагалися впливати на церковне життя. Сама церква стала усвідомлювати важливість соціальних питань і служіння.

Стає очевидним, що церква не могла спиратися лише на духівництво або лише на шляхту. Вона повинна булла підтримуватися соціально активними верствами суспільства, навіть якщо вони не мали особливої влади, то вони все ж змогли у певний період української історії зробити багато що, як було видно на прикладі братств.

1. Грушевський М. Духовна Україна: Зб. творів. — Київ, 1994.

2. Жуковський А. Петро Могила й питання єдності церков. — Київ, 1997.

3. Ісаєвич Я. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI — XVIII ст. — Київ, 1966.

4. Історія релігії в Україні: навч. посібник для вищих навч. закл. / А. М. Колодний [та ін]; ред. А. М. Колодний, П. Л. Яроцький; НАН України, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди. Відділення релігієзнавства. - К.: Знання, 1999.

5. Історія релігії в Україні: у 10 т. / ред. А. Колодний [та ін.]; НАН України, Інститут філософії ім. Г. Сковороди. Відділення релігієзнавства. - К.: Український Центр духовної культури. – Т. 2: Українське православ'я / ред. П. Яроцький. - [Б. м.]: [б.в.], 1997.

6. Медынский E. H. Братские школы Украины и Белоруссии в XVI - XVII вв. и их роль в воссоединении Украины с Россией. — Москва, 1954.

7. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576 — 1636). — Київ, 1990.

8. Нічик В. М. та ін. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ - поч. ХVІІ ст.). – К., 1990.

9. Пам’ятки братських шкіл на Україні. — Київ, 1988.

10. Ульяновський В. І. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Середина XV — кінець XVI ст. — Київ, 1994.