Реферат Характеристика процесу освіти

Вступ

1. Закономірності навчання

2. Об'єктивні закономірності процесу навчання

3. Суб'єктивні закономірності процесу навчання

4. Характеристика основних принципів навчання

5. Загальна характеристика процесу навчання

6. Погляди учених щодо процесу навчання

7. Народна педагогіка про принципи навчання

Висновок

Список використаних джерел

Найважливішим засобом освіти й виховання є навчання - процес передачі й активного засвоєння знань, умінь і навичок, а також способів пізнавальної діяльності, необхідних для здійснення безперервної освіти людини.

Процес навчання є двостороннім, таким, що включає як пов'язані частини цілого: викладання — діяльність педагога з передачі знань і керівництва самостійною роботою учнів і діяльність учнів з активного оволодіння системою знань, умінь і навиків — навчання.

Педагогіка входить у систему наук, які вивчають людину, людське суспільство, умови його існування (філософія, етика, естетика, психологія, політекономія, соціологія, історія, анатомія, фізіологія, медицина та ін.), і використовує їх теоретичні положення, дослідницькі методи (зокрема математичної статистики і кібернетики), а також результати конкретних досліджень.

Освітою називається процес і результат засвоєння системи знань, вироблення вмінь і навичок, що забезпечує кінець кінцем певний рівень розвитку пізнавальних потреб і здібностей людини і його підготовку до того або іншого виду практичної діяльності.

Розрізняють загальну й спеціальну освіту. Загальна освіта забезпечує кожній людині такі знання, уміння і навички, які необхідні їй для всебічного розвитку і є базовими для отримання надалі спеціальної освіти, що має своєю метою підготовку до професійної діяльності.

За рівнем і обсягом змісту як загальна, так і спеціальна освіта може бути початковою, середньою або вищою. Невід'ємною частиною загальної освіти є політехнічна освіта.

Таким чином, за всієї різноманітності поглядів різних учених на природу і структуру учіння всі вони одностайні в одному: учіння - процес активний, а навчання - це спільна діяльність учителя й учнів, це не просто сума двох діяльностей, це їх органічна єдність.

Методологічною основою дидактики є теорія пізнання і теорія відображення, діалектика, системний підхід як метод пізнання дійсності.

Внутрішньою рушійною силою процесу навчання є суперечності між вимогами, які висуваються до знань, умінь і навичок учнів, та реальними можливостями учнів з їхнього виконання.

1. Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб: Союз, 2002. – 320 с.

2. Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. – Минск: Пропилен, 2000.

3. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

4. Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

5. Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

6. Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль: Тернопіль, 1994. – 358 с.

7. Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

8. Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С. 207–218.

9. Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.293–297.

10. Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

11. Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.: Педа-гогіка, 1985.

12. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа, 1976–1978.

13. Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.: Київська правда, 2000. – 688 с.