Курсова робота Українська література і балетний театр

Вступ

Розділ 1. Історіографія дослідження української літератури і балетного театру

1.1. Становлення українського балетного театру

1.2. Взаємозв’язок літератури і балету

Висновки до розділу

Розділ 2. Відомі перші українські балети

2.1. Перший український балет – «Пан Каньовський»

2.2. Балет «Лілея»

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Свій початок український балет бере ще з XVIII ст., коли у Харкові професійна театральна трупа дала перші балетні спектаклі, які схожі до балетних вистав – дивертисментів. Використання народного танцю у драматичних виставах має давні традиції. Танці були складовою частиною народних обрядових ігор (веснянок, «Кози», «Маланки» та ін.). Класичні балети виконувались у кріпацьких театрах XVIII століття. У ХІХ ст. професійний танець широко культивувався в побутових операх та оперетах українського театру («Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Не ходи, Грицю…» та ін.).

У 2-й половині ХІХ ст. в Києві відбувались окремі балетні вистави («Есмеральда» Ц. Пуні та ін.). З метою гармонійного поєднання в лексиці та структурних формах національного балету класичного і народного танців, балетмейстери -постановники спробували театралізувати фольклорні зразки, ускладнивши їх віртуозними елементами класики. Ці пошуки виявилися ефективними: уперше в історії балетного театру класична та українська народно-сценічна хореографії об'єдналися, ставши плідним ґрунтом для створення своєрідної танцювальної лексики національних балетних вистав.

Перші балетні вистави були представлені глядачеві у Києві трупою поміщика Д. Ширая (маєткова культура). У 1814 році було збудовано Харківський міський театр, де розпочала свою діяльність російсько-українська трупа І. Штейна з досить різноманітним балетним репертуаром. І. Штейн як балетмейстер проявляв великий інтерес до народного танцювального мистецтва. У зв’язку з цим у 1819 році у Полтаві разом з видатним актором М. Щепкіним ним було поставлено п'єсу І. Котляревського «Наталка Полтавка», в якій відтворено усі барви українського танцю.

Мета дослідження є з’ясування особливостей української літератур і балетного театру.

Об’єкт дослідження – балети «Пан Каньовський» та «Лілея».

Предмет дослідження – розвиток українського балетного театру.

Згідно з метою та предметом були визначені наступні завдання:

- дослідити становлення українського балетного театру;

- дослідити взаємозв’язок літератури і балету;

- розглянути перший український балет – «Пан Каньовський»;

- розглянути балет «Лілея».

Методи дослідження: біографічний метод, порівняльний аналіз історичної, культурологічної, мистецтвознавчої, історико - художньої, мемуарної літератури, синтез, співставлення, узагальнення джерел.

Отже, дослідження має важливе практичне значення при вивченні хореографічного мистецтва.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг курсової роботи становить 33 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

Становлення українського балету як професійного мистецтва відбувалося у взаємодії трьох тенденцій – орієнтація на західноєвропейську (французьку та італійську) і російську хореографії, дотримання класичної школи танцю і канонів класичного балету, оновлення власних народних хореографічних традицій.

Використання досвіду західноєвропейського і російського хореографічного мистецтва сприяло не тільки вдосконаленню техніки класичного танцю в Україні, а й пошукам нових художніх стилів.

Використання класичного танцю в практиці українських балетних колективів в середині 20-х років ХХ ст. спричинило піднесення їх професійного рівня, виконавської і балетмейстерської майстерності.

Розвиток української хореографії у 20-30—і роки ХХ ст. відбувався у контексті історико-політичних і соціальних зрушень в Україні. В цей період спостерігалося духовне піднесення, яке знайшло своє втілення у небаченому розвитку культурних пошуків, які, охопивши Україну, породили чимало могутніх талантів. Специфічною особливістю цього періоду розвитку української культури був її світоглядно-гуманістичний зміст, який спирався на загальнолюдські ідеали, відтворені в національних жанрових формах.

Своєрідність образно-естетичної палітри українського балетного театру 20-30-х роки ХХ ст. пов'язана з формуванням якісно нової лексики національного балету, новаторських форм жіночого, чоловічого, дуетного й ансамблевого танців, в основі яких були трансформація й естетичне оновлення традицій і форм класичного театру.

У перших національних балетах на професійній сцені «Пан Каньовський» М. Вериківського - В. Литвиненка - В. Верховинця (1931), «Любина Бондарівна» М. Скорульського – П. Вірського – М. Болотова (1937) та видатного українського балету, створеного за мотивами поезії Т.Шевченка «Лілея» К. Данькевича – Г. Березової – М. Соболя, прослідковуються характерні якісні зміни, пов'язані з процесами оновлення і трансформації класичного танцю та його синтезу з різноманітними формами української народної хореографії.

Для становлення української професійної хореографічної освіти в Україні від перших студій і шкіл в ХІХ ст. велике значення мало оволодіння законами класики і засадами російської та західноєвропейської, зокрема французької та італійської шкіл. Саме у 20–30-ті роки ХХ ст. були закладені основи і започатковано систему навчальних хореографічних закладів, засновану на традиціях класичного танцю, яка продовжує існувати і розвиватися сьогодні Як самостійний музично-хореографічний жанр національний балет виник і почав розвиватися лише у 20-30-х роках ХХ ст. Це пов'язано з відкриттям у 1925-1926 рр. в Україні державних оперних театрів.

Тільки з організацією національного оперного театру народився український класичний балет. Тому одразу постало питання про створення оригінального балетного репертуару. Саме до цього часу належать перші композиторські спроби у даному жанрі. У 1924 -1926 рр. було створено балет М. Вериківського «Ягелло» на історичну тематику, дещо пізніше — балет «Весняна казка», який був першою спробою музично-хореографічної інсценізації однойменної драми О. Олеся. Вдалим можна вважати балет композитора П. Козицького на лібрето А. Петрицького «Вогні великого міста».

У цей же період композитор Л. Лісовський працює над ескізами першого українського балету «Майська ніч», де широко використовує українські народні пісні, український фольклор.

Проте важливим було питання суто української тематики в хореографічному мистецтві, яскравого представлення народно-сценічного танцю. Значну роль у цьому відіграв В. Верховинець, який разом з М. Вериківським створили перший національний балет «Пан Каньовський», присвячений героїчній боротьбі українського народу проти панщини у другій половині XVIII ст. Прем’єра цього балету відбулася на харківській сцені 19 квітня 1931 року.

Важливою віхою у розвитку і становленні національного балету стало народження балету «Лілея» у співдружності композитора К. Данькевича, балетмейстера Г. Березової та лібретиста В. Чаговець. В основі балету — мотиви численних поезій Т. Шевченка. «Незважаючи на це, драматургія твору сприймається як єдине ціле, а події й характери розвиваються динамічно і напружено», — зазначає В.Ф. Володько. К. Данькевич майстерно вплів у музичну канву балету українську народну пісню, симфонізував її і збагатив.

В основу лейтмотиву «Лілеї» покладено задушевну мелодію «Ой, зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя». Балет «Лілея» — це синтез українського та класичних танців із яскравим національним колоритом. Його постановка відбулася 26серпня 1940 р. у Києві. Національний класичний балет «Лілея» К. Данькевича і балетмейстера Г. Березової став не лише закономірним продовженням національних класичних музично-театральних традицій, а й якісно новим етапом у розвитку українського балетного театру. Пластична мова київської «Лілеї» складалася з трьох поєднаних образно-виражальних засобів – класичного й українського народного танців та ритмізованої пантоміми.

Танцювальні варіації будувалися на дрібних партерних рухах на пальцях – сюїві, своєрідно переінтонованих українських дрібушечках, піднятих на пуанти; на коротеньких па -де -ша, що переходили в сіссонни; на грандіозних обертаннях, підказаних народним танцем.