Курсова робота Порівняльне дослідження системи місцевого самоврядування в унітарних та федеративних державах

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

1.1. Місцеве самоврядування як неодмінний атрибут суспільства

1.2. Типологія систем місцевого самоврядування

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СУТНІСТЬ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УНІТАРНИХ ТА ФЕДЕРАТИВНИХ ДЕРЖАВАХ

2.1. Місцеве самоврядування в унітарних державах

2.2. Місцеве самоврядування в федеративних державах

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УНІТАРНИХ ТА ФЕДЕРАТИВНИХ ДЕРЖАВАХ КРАЇН СВІТУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Актуальність дослідження. Розвиток державного будівництва у будь-якій країні неможливо аналізувати без урахування його взаємозв’язку з процесами, що відбуваються у світовому співтоваристві. Особливо це стосується Європи, яка ще у ХІХ ст. зайняла домінуюче становище у світі. Саме в Європі були утворені визначальні для державної та правової історії форми та інститути, а європейський досвід справив значний вплив на політичний розвиток країн інших континентів.

У світі становлення системи місцевого самоврядування пов’язане із ростом адміністративної, фінансової та судової самостійності середньовічних міст від центральної адміністрації. Сьогодні в більшості демократичних держав питання управління місцевими справами вирішуються як агентами центральної державної влади, так і представницькими органами населення на певній території.

Розбудова української держави за демократичними принципами об'єктивно викликала необхідність переосмислення ролі місцевого самоврядування та пошуку найбільш прийнятної моделі організації влади на рівні територіальних громад. Така модель повинна цілком відповідати сучасним світовим і європейським стандартам, забезпечувати права, свободи та інтереси людини, що й визначає актуальність теми.

Актуальність даного дослідження полягає також у тому, що за останні роки в Україні напрацьовано багато наукового матеріалу, присвяченого різним аспектам теорії і практики місцевого самоврядування в європейських країнах, але комплексного порівняльного дослідження, спрямованого на аналіз можливостей використання європейського досвіду в умовах українських реалій, зроблено не було.

Отже, актуальність дослідження обумовлена існуванням проблеми, яка полягає в тому, що в Україні на сьогодні відсутній механізм адаптації та використання досвіду Європейського Союзу щодо реформування та побудови системи місцевого самоврядування.

Мета дослідження – здійснити порівняльну характеристику системи місцевого самоврядування в унітарних та федеративних державах.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути поняття про місцеве самоврядування як неодмінний атрибут суспільства;

- проаналізувати типологію систем місцевого самоврядування;

- охарактеризувати Місцеве самоврядування в унітарних державах;

- з’ясувати особливості місцевого самоврядування в федеративних державах;

- здійснити порівняння особливостей функціонування основних систем місцевого самоврядування в унітарних та федеративних державах країн світу.

Об’єкт дослідження – система місцевого самоврядування.

Предмет дослідження – порівняння особливостей функціонування основних систем місцевого самоврядування в унітарних та федеративних державах країн світу.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено порівняння особливостей функціонування основних систем місцевого самоврядування в унітарних та федеративних державах країн світу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 43 сторінок без списку використаної літератури.

Провівши дослідження, можемо зробити наступні висновки:

1. Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна можливість органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти ними, діючи в рамках закону, під свою відповідальність та в інтересах населення. Це право здійснюється радами чи зборами, які складаються із членів, обраних шляхом вільного, таємного, рівноправного, прямого, всезагального голосування.

Органи місцевого самоврядування в межах, визначених законом, володіють повною свободою дій для здійснення власних ініціатив з будь-якого питання, яке не виключене з їх компетенції і не віднесене до компетенції інших органів влади. Тобто, закріплений принцип виключної компетенції та виділена певна сфера самосійних повноважень для місцевих органів.

2. Органи місцевого самоврядування автономні з питань власної компетенції, з якої центральні органи не вправі давати їм вказівки. Вони можуть втручатися тільки, якщо місцеві органи порушують закон.

За повноваженнями центральних органів влади органи місцевого самоврядування можуть також здійснювати делеговані повноваження органів державної влади, і тільки тоді останні вправі давати їм вказівки і повинні забезпечити необхідними матеріалами та фінансовими засобами.

В деяких країнах застосовується інший підхід до місцевого самоврядування, так званий “державний підхід”. Органи місцевого самоврядування розглядаються як продовження центральної влади. Такий підхід часто пояснюється тим, що частину засобів органи місцевого самоврядування отримують з державного бюджету, тому їх політика з принципових питань повинна співпадати із політикою центру.

3. Однією з особливостей автономних утворень порівняно з адміністративно-територіальними одиницями є те, що у більшості випадків вони пов’язані з етнічним чинником, особливо з появою на історичній арені націй. З того часу кожна нація починає прагнути до політичного самовизначення – утворення власної держави, тобто бути національною державою. Так виникла одна з глобальних суперечностей між державою і нацією, що й досі справляє великий вплив на хід державотворчих процесів. Запровадження автономії стало одним із ефективних шляхів часткового розв’язання цих суперечностей.

Про це, зокрема, свідчать певні успіхи у державному будівництві таких європейських країн, як Австрія, Данія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія. Їх позитивний досвід створення ефективних правових та організаційних гарантій захисту прав як національних меншин, так і корінних народів має важливе значення для удосконалення сучасних державних форм у країнах-членах Співдружності Незалежних Держав, які в кінці минулого століття пережили великі потрясіння і нині стали на шлях системних перетворень в основних сферах життєдіяльності суспільства, в тому числі й у сфері міжнаціональних, міжетнічних відносин.

4. У федеративних державах до своєрідних форм територіальної автономії можна віднести самостійність суб’єктів федерації у вирішенні питань, віднесених до їх компетенції. Коло цих питань є значно ширшим порівняно з компетенцією автономних утворень в унітарних державах. Суб’єкти федерації можуть мати власну конституцію, політичні та культурні інститути, офіційну мову, право на міжнародні зносини із зарубіжними країнами в окремих питаннях.

Ефективним засобом гармонійного поєднання централізації та децентралізації державної влади у федеративних державах є конституційне закріплення автономного статусу суб’єктів федерації з дотриманням таких трьох принципів:

1) федеральна конституція визначає федеральний правопорядок, який накладається на правопорядок суб’єктів федерації;

2) суб’єкти федерації залучаються до участі в управлінні федеративною державою;

3) суб’єкти федерації самостійно вибирають свою інституціональну структуру і мають власну компетенцію.

Прикладом держави, де зазначені принципи втілені в життя і стали непорушними у взаємовідносинах між федеральним центром та регіональними органами влади, є Федеративна Республіка Німеччина.

Успішними європейськими федеративними державами, у яких в регулюванні взаємовідносин між різними рівнями влади гармонійно поєднуються принципи централізації і децентралізації та забезпечене ефективне функціонування політичних, державних, економічних та інших інститутів є також Австрія і Швейцарія.

5. Крім конституційного закріплення статусу автономних утворень, їх легітимність визначається також народним волевиявленням. Утворення чи ліквідація автономії не може відбутися без участі у цьому процесі її населення. Будь-які волюнтаристські дії вищих посадових осіб чи навіть органів державної влади щодо змін у статусі автономії або щодо їх ліквідації є нелегітимними і можуть спричинити конфліктну ситуацію в країні.