Курсова робота Порівняльна характеристика різновидів політичної культури

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

1.1. Поняття про політичну культуру

1.2. Основні типи та класифікація політичної культури

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ РІЗНОВИДІВ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2.1. Огляд основних досліджень особливостей політичної культури в Україні

2.2. Діахронний аналіз політичної культури українського соціуму

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОЯВІВ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ ТА В ІНШИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Актуальність дослідження. Політична культура, політична свідомість і політична ідеологія належать до ключових понять політології. Як явища суспільного життя вони містять чуттєві й теоретичні, ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення громадян, які допомагають їм усвідомити й розвинути всебічні зв'язки з інститутами влади й між собою щодо участі в управлінні суспільством і державою. З утвердженням в Україні демократії політична культура та ідеологія повинні вийти насамперед за межі офіційних норм і лояльного ставлення до влади, властивих тоталітаризмові.

Від політичної культури людей вирішальною мірою залежать характер і напрями політичного процесу, стабільність і демократизм політичної системи суспільства. Саме цими критеріями вимірюється її зрілість. Чим вища політична культура, тим вужчою є сфера політичної контркультури, яка суперечить домінуючим позитивним політичним і демократичним цінностям і виконує дестабілізуючу роль.

Інтерес науковців до особливостей політичної культури в Україні має хвилеподібний характер. Він інтенсифікується у переломні моменти, коли чергова політична криза чи революційні події змушують соціологів та політиків замислитися над питаннями: чому так сталося? Що спонукало громадян до активних протестних дій? І, чи можна було спрогнозувати подібні прояви громадянської непокори?

Вперше українські вчені у своїх розвідках звернулися до феномену політичної культури ще на початку 1990-х років, коли українська держава здобула свої незалежність, а український соціум вступив на шлях посткомуністичних трансформацій з метою формування нового демократичного суспільства. З часом інтерес до цієї тематики було витіснено іншими соціальними проблемами.

Події листопада-грудня 2004 року, що проявилися у активній політичній мобілізації населення, знов привернули увагу соціологів і політологів до вивчення особливостей політичної культури в Україні. З’явилася низка порівняльних досліджень [12, 14, 21], які за основу брали показники, описані у піонерському дослідженні Інституту соціології НАН України 1991 р. Проте згодом політична активність громадян України повернулася у межі своїх вихідних показників, що призвело до чергової втрати інтересу до цієї тематики серед науковців.

У листопаді 2013 – лютому 2014 року українське суспільство сколихнула чергова хвиля активних політичних протестів, що змусило дослідників та політиків в черговий раз заговорити про можливі зміни у політичній культурі, поте рекордно низька явка виборців на позачергових парламентських виборах, що відбулися у жовтні 2014 р. знов поставила під сумніви стійкість зафіксованих змін. Відповідно виникає потреба систематичного узагальнення змін, що відбулися у сфері політичної культури у період з 1991 до початку Революції Гідності.

Отже, метою нашої роботи є порівняльна характеристика різновидів політичної культури.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути поняття про політичну культуру;

- проаналізувати основні типи та класифікація політичної культури;

- здійснити огляд основних досліджень особливостей політичної культури в Україні;

- провести діахронний аналіз політичної культури українського соціуму;

- провести порівняльний аналіз проявів політичної культури в Україні та в інших європейських країнах.

Об’єкт дослідження – політична культура як соціальне явище.

Предмет дослідження – порівняльна характеристика різновидів політичної культури.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено порівняльну характеристику різновидів політичної культури, обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження політичної культури, розкрито її зміст і здійснено типологію основних складових політичної культури. З використанням матеріалів українських та міжнародних соціологічних досліджень проведено діахронний аналіз політичної культури українського соціуму. Виконано порівняльний аналіз проявів політичної культури в Україні та в інших європейських країнах.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 42 сторінок без списку використаної літератури.

Провівши дослідження, можемо зробити наступні висновки:

1. Політична культура — типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб'єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки.

Критерієм, своєрідним дзеркалом політичної культури соціального суб'єкта є його реальна політична практика. Оцінюючи зміст, характер політичної діяльності та поведінки, можна визначити якість і рівень політичної культури, її носія (індивідуального чи колективного).

2. Політична культура є складовою духовної культури особи і суспільства загалом. Вона тісно поєднана з іншими видами духовної культури — моральною, правовою, управлінською тощо. У контексті загальної культури суспільства політична культура постає як культура політичного мислення і політичної поведінки. Вона значною мірою обумовлює ступінь цивілізованості політичного життя суспільства.

3. Політична культура має винятково важливий аспект, пов'язаний з поведінкою та діяльністю політичного суб'єкта, які визначають передусім стиль участі суб'єкта в політичному житті, тобто сукупність методів і засобів його політичної практики, компетентність, професіоналізм, моральність тощо. Відомо, що не всі суб'єкти політики володіють належним стилем діяльності. Тому одним із основних критеріїв оцінки їх політичної культури е здатність до участі в політичному процесі, уміння правильно оцінювати політичну ситуацію, результативність діяльності.

Процес формування політичної культури відбувається передусім під впливом політичного життя, певних режимів, політичних систем. Чим вони демократичніші, тим вищий рівень політичної культури громадян.

4. Як засвідчили результати нашого діахронного аналізу політичної культури в Україні, основні характеристики політичної культури, зафіксовані у дослідженні 1991 року, зберігалися в українському соціумі і протягом наступного десятиліття без істотних змін. У порівняльній перспективі з іншими європейськими країнами картина стає ще сумнішою, оскільки за більшістю показників Україна стабільно займає останнє чи передостаннє місце серед 26 країн – учасників опитування. Отже можемо констатувати стабільно низький розвиток політичної культури в Україні.

Єдиним короткочасним винятком був період 2004–2005 років, коли у наслідок активної політичної мобілізації та протестних дій, фіксуємо тимчасове покращення більшості показників, що становлять основу політичної культури. Проте навіть у цей час Україна спромоглася лише трішки наблизитися до середніх європейських показників.

Як показало наше дослідження, натомість у 2013 році, на фоні різкого погіршення всіх показників політичної культури, спостерігаємо підвищення рівня готовності до протесту (у всіх можливих формах), що можемо сприймати як свідчення передреволюційної ситуації, що вже у листопаді 2013 – лютому 2014 року проявила себе як повномасштабний соціальний протест. Дослідження найближчих років мають показати, чи повторна революція зможе зрушити основу політичної культури України з мертвої точки і спричинити незворотну позитивну динаміку, яка нарешті виведе Україну на рівень європейських країн-лідерів.

Зауважимо, що політична культура характеризує як суспільство в цілому, так і певні його складові частини – класи, соціальні та вікові групи, нації тощо. Відповідно досліджуючи політичну культуру в Україні слід звертати увагу не тільки на діахронний аналіз основних її показників, але й на її неоднорідний характер, на існування можливих розбіжностей між регіонами, соціальними станами, віковими групами тощо.

Дослідники (А. Баранов, Н. Погоріла, В. Полторак, О. Стегній) неодноразово наголошували на існуванні регіональних відмінностей політичної культури. Це підтвердили і результати представленого нами дослідження. Відповідно, у майбутньому слід приділити більше уваги аналізу регіональних вимірів політичної культури в Україні.