Наукова стаття Художній образ як проблема перекладу

« Назад

У сучасних умовах інтеграції та глобалізації світу, коли росте взаємодія мов і культур на всіх рівнях комунікації, зростає науковий інтерес до етноспецифічних явищ, до своєї культурної самобутності. Художній переклад стає полем зіткнення, виявлення, взаємопроникнення і взаєморозуміння різних світів, культур, мовно-культурних особистостей. Поезія як особливий вид словесного мистецтва передає характер народного мислення, сприйняття, переживання і осмислення дійсності людьми певної мовної спільноти. Етноспецифічні та лінгвокультурні складові чи не найсильніше виявляються саме в ліриці, яка прямо пов’язана з особливостями інтерпретації та категоризації світу людиною окремого лінгвокультурного середовища. Наслідком такого творчого освоєння дійсності стає ліричний образ світу – художня інтерпретація лінгвокультури творчого суб’єкта в поетичному дискурсі.

Проблемі відтворення образності присвячено чимало робіт у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві, проте категорія художнього образу ніколи не була категорією теорії перекладу. Якщо про художній образ і говорили, то винятково тоді, коли йшлося про художній переклад, і лише тому, наскільки вдалося перекладачеві зберегти систему художніх образів автора оригіналу. У зв’язку з цим вважається за доцільне виділити перекладацький еквівалент як центральну категорію перекладу і поглянути, як її структура співпадає чи не співпадає зі структурою художнього образу, що дозволило б вважати перекладацьку діяльність одним із видів мистецтв. Співставлення властивостей художнього образу і перекладацького еквівалента свідчить про те, що вони володіють подібними якостями. Перекладацький еквівалент є об’єктивним як даність, що існує в перекладеному тексті; він суб’єктивний як вибір конкретної особистості, перекладача; він комунікативний як знак, що дозволяє установити діалогічний зв’язок з адресатом перекладу, а його структура, як і структура образу, залежить від матеріалу.

Метою цієї роботи є спроба дати теоретичне обґрунтування і окреслити напрями перекладознавчого дослідження художнього образу на матеріалі англомовних перекладів української лірики з позицій когнітивно-дискурсивної парадигми, яка відкриває нові грані і можливості пізнання цього складного явища.

Художній образ існує як у “горизонтальних” зв’язках можливих співположень, зіставлений з різними якостями, предметами, явищами, так і в зв’язках “по вертикалі” – структурних відношеннях між ідеалом і художньою ідеєю, внутрішньою і зовнішньою формами – словесною, звуковою, зоровою “оболонками” конкретного твору. Це тлумачення художнього образу логічно співвідноситься з класифікацією словесних образів за критерієм горизонтальної і вертикальної властивостей мови. Згідно з цією класифікацією, словесні образи, утворені шляхом переносу значень, складають горизонтальний рівень, а ті, що утворені в процесі історичного розвитку мови, складають вертикальний рівень образів. Художній образ, отже, нагадує складний органічний механізм взаємодії словесних образів вертикального й горизонтального рівнів і вимагає застосування лінгвостилістичного і концептуального типів аналізу його структурних рівнів у перекладознавчому аспекті. Поетичний образ світу подібно до реального існує у трьох вимірах: семантичному, прагматичному і метричному, а тому зіставне дослідження образної семантики потребує врахування прагматичних і метричних чинників організації та функціонування мегаобразу.

Порівняння образу й концепту виявляє багато спільного, а саме: і образ, і концепт поєднують в собі колективне й індивідуальне, об’єктивне й суб’єктивне, ідеальне (психічне, ментальне) й мовне. У художньому образі об’єктивується думка автора як суб’єктивне узагальнення об’єктивного світу. Концепт є двоїста ментальна сутність, що має два боки – психічний (об’єкт ідеальної природи, образ як уявлення про світ, первісний образ, ідея) і мовний (вербальна реалізація уявного образу, адже реальність відбивається в свідомості через мову).

Спостерігається досить тісний взаємозв’язок образу і концепту: 1) концепт як передумова виникнення образу, єдність ейдетичного й логічного у формі гештальту (за О.Ф. Лосєвим), або ж логічна структурована цілісність, осмислена концептуалізована реальність, тобто ідея ще не реалізована в образі; 2) концепт, як вербальна об’єктивація уявного образу, котрий в залежності від місця в ієрархічній системі може реалізуватись у формі мікрообразу, складової одиниці його концептуального простору, а також у формі макрообразу, тобто смислової одиниці вищої ланки у формі віршового текстового концепту, зміст якого часто концентрує в собі заголовок поетичного тексту.

Логіка процедури виділення метаобразів Ю. Степанова дозволить вийти на мегаобраз і мегаконцепт окремого авторського дискурсу чи цілого літературного напряму. Застосування концептуального аналізу може визначити характер метамовного ускладнення, допомогти знайти оптимальне перекладацьке рішення і забезпечити оптимальне функціонування образу джерельної культури в чужомовному просторі.

Українська лірика репрезентує образ України, складне лінгвокогнітивне, полісемантичне й поліфонічне утворення, що об’єднує і замикає в собі образні утворення мікро-, макро- та мегарівнів і абстрагується до рівня – культурного міфологічного концепту. Відмінності української і англійської образних систем зумовлені різними умовами й шляхами розвитку їхніх мовних систем. Домінуюча раціоналістична лінія розвитку на Заході та екзистенційна на Сході зумовлюють різні типи мислення і, відповідно, образотворення. Інтерпретація образу України в оригінальному та англомовному дискурсах дає змогу простежити спільне й відмінне, універсальне й культурно специфічне в розумінні світу і людського буття в контексті англомовної культури, виявити перекладознавчі трансформації мікро- і макрообразного рівнів, що позначаються на концептуальному змісті міфопоетичного образу.

Україна – це власне ім’я, а отже має смисл (внутрішню форму, етимологію). Власне ім’я пов’язане з міфом, що, в свою чергу, не менш тісно пов’язане з культурою ХХ століття, де панує естетика неоміфологізму. Образ України є художнім втіленням світоглядного культурного концепту – міфу, еволюційний характер якого знайшов відображення в ліричних текстах і інтерпретується то як архетипний циклічний мотив світотворення, то як усвідомлена осмислена ідея долі батьківщини, її націєтворчий міф, то в екзистенційних настроях і переживаннях людини в рідному їй соціумі. З іншого боку, міфологічний концепт “Україна” є водночас образом найвищого рівня абстракції, який виникає внаслідок освоєння вербальної сторони образу в поетичному дискурсі реципієнтом (читачем, перекладачем).

Оскільки ядровими компонентами міфу є людина і природа, то обов’язковими напрямами перекладознавчого дослідження змісту образу мають бути особливості інтерпретації його емотивного складу, виявлення форм і засобів відтворення пейзажних образів. Передбачається, що розходження в мовній інтерпретації предметів об’єктивного світу будуть не такими значними як розходження в області суб’єктивних оцінок і в області категорій міфічних.

Міфологічні категорії кожної мови є результатом роботи логіко-понятійного компонента мовної свідомості етносу на тому етапі еволюції, коли ще не було свідомості наукової, міфологічні концепти поєднані з концептами фольклорних і літературних джерел [Корнилов 2003, 285]. Міфологічні концепти створюють сприятливе поле для перекладознавчих спостережень в силу своєї невизначеності та алогічної природи, зв’язком з національною мовною картиною світу та ускладненими асоціаціями. Попри складність і алогічність своєї природи, інтерпретований поетичною мовою міф стає поетичним образом і набуває ознак відкритої системи, що самоорганізовується. Ця властивість досягається завдяки символам, що кодують зміст міфу і мають універсальний, етноспецифічний та індивідуальний характер. Концептуальний перекладознавчий аналіз символів розкриває особливості глибинного рівня при творенні і відтворенні образу, дає змогу спрогнозувати можливий рівень аперцепції символьного змісту в різномовних дискурсах.

Дослідження міфоконцепту в контексті іншомовної культури виявляє певні трансконцептуальні зв’язки й відношення, оскільки кожна культура створює свій національний міф, що має споріднені й неспоріднені ознаки в порівнянні з іншими. Перекладознавче дослідження української поезії в англомовному перекладі ілюструє існування двох різномовних культурних інтерпретацій міфоконцепту “Україна”.

Поетичний дискурс в оригіналі й перекладі об’єднує тема, образний зміст якої організовано не лінійно, а глобально, ієрархічно. У глобальної теми дискурсу є свій психологічний корелят, когнітивна схема, що визначає планування, продукування, сприйняття і розуміння дискурсу, а також збереження отриманої інформації та її відтворення, а отже, тема дискурсу, на думку М.Макарова, – це його семантична макроструктура або макропропозиція, своєрідний генетичний код глобальної організації змісту. Згідно з позицією В. Г. Борботько, дискурс повинен перекладатися як одне ціле з врахуванням його лінгвокультурного контексту, а відношення між паралельними дискурсами в різних мовах залежать від ступеня асиміляції перекладацького дискурсу.

Отже, художній образ є лінгво-когнітивний, природний, соціальний феномен, який впливає на духовну природу людства сильніше, ніж поняття, оскільки володіє вищою здатністю концентрації інформації, що забезпечує подолання порогу сприйняття і отримання нелінійного ефекту. Художній образ як енергетичний інформаційний згусток виконує основну функціональну роль у процесі міжкультурної комунікації.

Перекладознавче дослідження образу України в англомовному поетичному перекладі може бути здійснене у когнітивно-дискурсивній парадигмі, що дозволить виявити не лише типи перекладацьких трансформацій образної системи оригінального дискурсу, проаналізувати засоби інтерпретації культурно маркованих і концептуально важливих компонентів мегаобразу, а й простежити зміст українського міфу в контексті англомовної культури, його функцію в аспекті міжкультурної комунікації, зокрема в царині українсько-англійських міжкультурних зв’язків.