Наукова стаття Латентні і явні імперативи у перекладі драматичного діалогу

« Назад

Комунікативно-прагматичний підхід одержав помітне поширення у сучасній лінгвістиці. Зокрема, прагмалінгівстикою займалися І.В.Арнольд, Н.Д.Арутюнова, О.В.Падучева, В.Г.Колшанський, О.С.Кубрякова, Г.Г.Почепцов, Ю.С.Степанов, В.І.Заботкіна. Серед вітчизняних вчених прагматичний аспект мови також досліджували А. Д. Бєлова, І.І. Богданов, А.Є. Кібрік, І.М. Кобозєва, В. І. Коміссаров, О.Г. Почепцов, А.А. Романов, І.П. Сусов, О.М. Старікова, Л.П. Чахоян та ін. Вагомий внесок в цій галузі зробили Дж. Ліч, П. Грайс, П. Браун та С. Левінсон, Дж. Остін, Дж.Сьорль, Л. Вітгенштейн, Д. Вандервекен, Т.А. Ван Дейк, Я. Мей, та ін.

Прагмалінгвістика розглядає текст не як застиглу структуру, а як живу, функціонуючу єдність, як акт комунікації автора і читача, виділяє у цьому акті прагматичний аспект, тобто робить акцент на те, що саме автор хотів сказати (прагматика адресанта), що і як читач з цього тексту засвоює (прагматика адресата). Останнє і є саме тим напрямком, який представляє інтерес для перекладознавців, а особливо перекладачів художнього діалогу.

Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю застосування прагмалінгвістичних факторів до перекладу художнього діалогу, зокрема, драматичного, де зміст висловлювання часто знаходиться над семантикою і синтактикою речення і має певний комунікативний вплив на адресата.

Мета дослідження полягає у вивченні прагмалінгвістичних явищ комунікації при перекладі англо-українських драматичних творів, зокрема тих, що пов’язані з перекладом імпліцитних та експліцитних імперативних конструкцій.

Особливий інтерес для нашого дослідження представляють директиви, адже саме вони здійснюють найбільший вплив на адресата, а отже, коли мова йде про драматичний твір, просувають дію п’єси вперед, створюють конфлікт, а також, завдяки розрізненню їх ступеню волюнтативності, стає можливим створити цілісний образ тієї чи іншої дійової особи. Цікавим моментом також є те, що не завжди директивний ілокутивний акт виражається прямим імперативом, дуже часто це відбувається за допомогою натяків, імпліцитних підтекстів, ввічливих форм або ж транспонованих мовленнєвих актів.

Існує велика кількість непрямих або транспонованих мовленнєвих актів, наприклад наказ у вигляді прохання, дорікання у вигляді подяки тощо. Транспоновані мовленнєві акти представляють собою розповсюджені етикетно-закріплені форми спілкування.

В основі мовленнєвого акту лежить інтенція мовця, тобто бажання, для реалізації якого будуть здійснені певні кроки. Інтенція може бути явною або прихованою (латентною). Латентна інтенція, на думку О.Г.Почепцова, лінгвістичному аналізу не піддається, на відміну від явної. Непрямі мовленнєві акти співвідносяться з інтенцією, яку можна вичленити. Спілкування на рівні змісту, який можна виокремити, завжди присутнє в повсякденній людській взаємодії, учасники спілкування завжди щось домислюють. Однак міра чітко вираженого змісту і міра латентного змісту можуть виходити за рамки очікувань адресата. На глибину розуміння значно впливають умови спілкування і жанр комунікації.

Мовленнєві акти, за А.Адлером, мають польову побудову, існують прототипні мовленнєві акти наказу, прохання, вибачення і більш складні “розмиті” мовленнєві акти, які з певними ремарками можна віднести до тієї чи іншої групи. Так, ядро імперативів складають накази (волюнтативні імперативи), що ґрунтуються на узаконеній соціальній владі. Наступний шар імперативів складають неволюнтативні імперативи – поради, інструкції, рецепти, попередження. Ще далі від системоутворюючого ядра імперативів знаходяться речення, в яких оговорюються умови виконання дії, і нарешті, виокремлюються параімперативи, що містять обіцянки і клятви, плани і схеми, наміри і бажання. В лінгвістичній літературі, втім, висловлено аргументоване судження про те, що наказ не може торкатися сфери інтелектуальної діяльності людини.

Інтенція висловлювання може також бути очевидною, експліцитною, або ж завуальованою і імпліцитною. Експліцитність\імпліцитність мовленнєвого наміру і пов’язана з ними ілокутивна сила висловлювання залежать більшою мірою від цільової установки і мотивів мовця, від його щирості і прямолінійності висловлення задумів і мовленнєвих стратегій і від планованого ним перлокутивного ефекту. Так, наприклад, в ситуації розмови керівника з підлеглим, коли керівник вже бажає, щоб адресат пішов з кабінету, але йому не хочеться використовувати пряме і деякою мірою неделікатне висловлювання, він може замість прямої спонукальної конструкції (Йдіть!) застосувати речення типу: У мене все, Я закінчив, Можете приступати до роботи тощо. Стандартність ситуації і комунікативна компетенція адресата дозволяють йому правильно розпізнати вихідну інтенцію мовця.

Драматичний діалог – це форма організації драматургічного та сценічного твору. Від побутової бесіди драматичний діалог відрізняється значно більшою сконцентрованістю. У побудові п’єси, вистави діалог виконує одразу декілька функції. Драматичний діалог відрізняється і від діалогу, що нерідко використовується автором в прозових творах. Основне змістовне навантаження в театральному мистецтві несе мовлення персонажів, дійових осіб, структурно організоване у вигляді діалогу або монологу. У діалозі поряд з авторською ремаркою розкривається інформація про події, передісторії, сюжетні і фабульні ходи драматичного твору.

Драмі в цілому притаманна глибока конфліктність, її першооснова – напружене і дієве переживання людьми соціально-історичних або “відвічних”, загальнолюдських суперечностей. Драматизм, що зустрічається в усіх видах мистецтва, безперечно, домінує в драмі. Наповнені драматизмом конфлікти знаходять своє втілення у дії – у поведінці героїв, в їхніх вчинках. Оскільки дія в драматичному діалозі визначається мовленнєвими актами та їх впливом на адресата, важливим з точки зору перекладу є збереження комунікативного впливу мовленнєвого акту, особливо, коли мова йде про директиви – імпліцитні та експліцитні. Переклад драматичного діалогу загалом має відповідати вимогам сценічності та природності мови перекладу, а також зберігати силу та спосіб впливу на адресата.

Лексична побудова мовлення дійових осіб несе в собі характеристику дійових осіб (соціальну, вікову, професійну тощо) і дає актору джерело стимулу роботи над образом. Тому драматичний діалог, розрахований на слухове сприйняття, завжди будується за законами усного мовлення, із урахуванням його інтонаційних, орфоепічних і фонетичних особливостей мови. Саме ці фактори є вирішальними у процесі перекладу драматичних творів, адже збереження сценічності і дотримання природності мови у перекладі є головним завданням перекладача драматичного твору.

Розглянемо приклади імпліцитних директивів у п’єсі Оскара Уайльда “Як важливо бути поважним” в українському перекладі Р.Доценка. У третій дії, де Гвендолен приїжджає до Сесілі і знайомиться з нею, вона звертається до дівчини:

Підтекст даного висловлювання можна розтлумачити як “Дивіться на мене!”. На перший погляд, речення, що є дуже далекими від директивних мовленнєвих актів, насправді містять в собі імпліцитний підтекст імперативу, хоча формально мовленнєве висловлювання I am very fond of being looked at вважається декларативом. У перекладі найголовнішим завданням в даному випадку є зберегти сценічність діалогу і не втратити імпліцитності висловлювання. Перекладач намагався створити розмовний стиль діалогу мовою перекладу за допомогою таких слів як “ото”, втім їх використання в даному випадку є абсолютно недоречним і дещо викривляє світську атмосферу Великобританії вікторіанського періоду. На додаток, можемо простежити, що в оригіналі відповідь Сесілі набагато сильніша емоційно, а тому несе в собі більшу імперативність, аніж в українському перекладі, адже навряд чи можна прирівнювати прагматичну силу висловлювання Oh! Not at all, Gwendolen до Ні, не буду, Гвендолен. Як варіант можна запропонувати, наприклад, такий переклад як Звісно ні, Гвендолен! Люблю, коли на мене дивляться. З таких дрібниць складається цілісний образ персонажа драматичного твору, тому нехтувати ними у перекладі не бажано.

У іншому уривку знаходимо:

В даному випадку Елджернон ввічливо натякає “Мені це нецікаво – припиніть про це говорити!”. Імпліцитний підтекст цього висловлювання є імперативний натяк, що знаходиться на межі ввічливої форми висловлювання і відвертої директиви. Хоча на перший погляд перекладач все правильно відтворив, однак він не врахував, що цей текст передбачений для промовляння зі сцени, а тому має бути зручним для артикуляції, що аж ніяк не можна сказати про Я не думаю, що ваші приватні стосунки, Лейне, дуже мене цікавлять – і це легко перевірити, варто лише спробувати прочитати це речення вголос. Воно страждає на немилозвучність, а на думку І. Лівого, легка промовляємість має бути однією з головних засад драматичного перекладу. Натомість, пропонуємо варіант Боюся, ваше сімейне життя мене не дуже цікавить, Лейне.

Залишаючи поза увагою стилістичну невідповідність загального тону перекладу, зауважимо, що у даному уривку Джек намагається відмовити Елджернона від поїдання пампушок, і навіть хоче примусити його припинити це робити, проте робить це не прямо, а за допомогою натяку, імпліцитного імператива: I say it’s perfectly heartless your eating muffins at all, under the circumstances. У перекладі Р.Доценка зустрічаємо А я вважаю, що лише зовсім бездушна людина може наминати оладки за таких обставин, і бачимо, що у творі, призначеному для театру, таке речення в діалозі вимовити досить важко, і воно видається штучним, неприродним. Варіант перекладу можна запропонувати наступний: У такій ситуації їсти пампушки - просто безсердечно! Як ти можеш?. Далі Джек продовжує стояти на своєму, тому наступна репліка і жест, що її супроводжує, говорять про рішучість наміру Джека не дати Елджернону їсти пампушки. Well, that is no reason why you should eat them in that greedy way.- власне означає “Не їж

їх!”, натомість відповідь Елджернона містить зустрічний імператив, прихований ввічливою формою - I wish you would have tea-cake instead. I don’t like tea-cakе, що означає “А ти їж пиріг!”

У цьому уривку спостерігаємо транспоновані мовленнєві акти – речення-декларативи і питальне речення перетворюються на директив “Забирайся звідси!”: I have already told you to go. I don’t want you here. Why don’t you go! - Елджі, я вже казав тобі, щоб ти забирався. Я не хочу, щоб ти тут був. Чому ти не забираєшся? У перекладі досить вірно відтворено прагматичну силу повідомлення оригіналу, якщо не звертати уваги на певні перекладацькі недоліки тексту перекладу, що знаходяться поза межами нашого дослідження, і директивність висловлювання передається у той же спосіб, що і в оригіналі.

Елджернон робить Сесілі пропозицію руки і серця, але обирає обачний шлях висловлювання свого бажання і замість “Одружись зі мною!” він ставить питання I love you, Cecily. You will marry me, won’t you?, показуючи цим свою невпевненість у результаті даної пропозиції. У перекладі спостерігаємо поширену і дуже банальну перекладацьку помилку, переклад роз’єднального речення за допомогою неприродного в українському мовленнєвому середовищі “Чи не так?”. Більш природно прозвучало б “Адже ви одружитесь зі мною, так?”

Отже, порівняно з побутовим, навчальним діалогом, драматичний діалог – це, перш за все, розвиток дії. У драматичному діалозі немає жодного зайвого слова, немає випадкового розташування слів у реченні, не буває випадкової послідовності речень, або випадкових персонажів – усе має значення, усе сприяє розвиткові подій. Кожне висловлювання в драмі є прихований імператив, певне спонукання до дії, за рахунок чого зав’язується конфлікт. Якщо п’єса написана справжнім драматургом, кожну фразу в ній можна перевести у імпліцитні директиви. Для перекладача важливою є саме дієва основа драматичного твору, адже найголовнішим завданням у перекладі драматичного твору є вичленити імпліцитний підтекст висловлювання.