Методична розробка лекційного заняття Інноваційна діяльність в Україні

« Назад

Цілі заняття:

— освітня мета — аналіз системи інноваційної політики України, визначення основних проблем розвитку інноваційної діяльності в Україні та можливі перспективи із визначенням завдань, які сприятимуть інноваційному прогресу;

— розвивальна мета — формування концепції інноваційної політики, розвиток аналітично-синтетичного мислення.

1. Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні

Інноваційний розвиток в Україні в наш час досить не значний, багато експертів вважають, що гальмуванням цього розвитку є дефіцит фінансових ресурсів. Також немало важливими причинами є спад попиту на науково-технічну продукцію з боку держави та підприємницького сектору, та погіршення якісних характеристик наукових кадрів та матеріально-технічної бази досліджень.

Україні останнім часом не вдається досягти успіхів в експорті інноваційної продукції та створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності вітчизняних виробників. Адже нажаль інноваційна сфера нашої країна досі не стала привабливою для іноземних партнерів.

Певними експертами стан інновацій в Україні визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню розвитку інноваційних процесів в країнах, для яких інноваційний розвиток є ключовим вектором економічної стратегії.

Дослідження щодо інноваційного шляху розвитку України показують, що за останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств суттєво знижується. Так, у 2014 р. інноваційною діяльністю у промисловості України займалося близько 12 % від їх загальної кількості, тоді як у 2002 р. – близько 15%, а в 2000 р. питома вага підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, становила 18 %. Для порівняння у США, Японії, Німеччині й Франції частка інноваційних підприємств становить 70–80% від їх загальної кількості.

Про низьку інноваційну активність підприємств свідчать показники обсягів реалізованої інноваційної продукції в Україні. У загальному обсязі промислової продукції лише 3,8 % мають ознаки інновацій (в Євросоюзі – 75 %). Крім цього, спостерігається безупинне зниження рівня наукомісткості вітчизняної продукції.

Як наслідок, вітчизняна продукція стає дедалі менш конкурентоспроможною, а в експорті збільшується частка мінеральної сировини і продукції первинної переробки. Відмічається тенденція щодо скорочення кількості підприємств, що займалися впровадженням нововведень на промислових підприємствах протягом 2001–2014 рр. Зокрема, у 2014 р. промисловими підприємствами України було освоєно виробництво 2408 видів нової продукції, що у дев’ять разів менше показника 2002 р., коли було створено 22847 видів інноваційної продукції.

2. Інноваційні види зайнятості в Україні

Інновації в системі управління персоналом можуть реалізовуватися у двох формах - з поступовим покращенням окремих аспектів роботи персоналу (поточні) та у фoрмі радикального, стрибкоподібного покращення всієї системи управління персоналом в цілому (проривні). Поступове покращення не пов'язане з різкими змінами результатів діяльності персоналу організації, воно зазвичай не зачіпає структурні зміни. У найзагальнішому вигляді його можна представити як довгострокове безперервне вдосконалення із залученням максимальної кількості працівників. Проривне покращення системи управління персоналом, як правило, зачіпає не тільки певні аспекти діяльності працівників, але і всю систему управління персоналом в цілому. Oсновними причинами кардинальних змін в організації можуть служити: істотне відставання від конкурентів, громіздкість керованої системи, відсталість використовуваних технологій і т. д. Радикальні інновації повинні здійснюватися на основі процесного підходу, за допомогою таких методів, як бенчмаркінг, реінжиніринг процесів, аналіз витрат, пов'язаних з процесами, створення нових процесів і т.д.

Використання нетрадиційних методів привернення персоналу (лізинг, аутсорсинг, аутстаффінг) в тій або іншій формі дає підприємству необхідну гнучкість. Вибір конкретного заходу залежить від специфіки потреби в персоналі, а критерієм відбору є його економічна доцільність.

І все ж основними факторами розвитку інноваційних нестандартних форм зайнятості залишається стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, виникнення нових методів та способів управління інтелектуальним потенціалом, створення віртуальних підприємств, становлення інформаційного суспільства, економіки знань. Характерними ознаками розвитку сучасної економіки, соціально-трудових відносин та сфери зайнятості є поширення гнучких її форм, одночасно з існуванням традиційних. Особливого поширення набувають запозичена праця та дистанційна зайнятість.

Використання запозиченої праці здійснюється через лізинг персоналу, аутстафінг, аутсорсинг, підбір тимчасового персоналу. Запозичена праця передбачає трансформацію двосторонньої моделі трудових відносин (робітник-роботодавець) у трьохсторонню (робітник-агенція-організація-користувач). Використання запозиченої праці має свої переваги та недолі як для робітників, роботодавців, так і для держави. Так, для робітників виникає можливість працювати за індивідуальним графіком та здійснювати сумісництво з навчанням чи іншою роботою, перекладати витрати пошуку роботи та вирішення трудових спорів на агентства зайнятості. При цьому залишається ризик погіршення умов праці, соціального захисту, нестабільної зайнятості, зниження рівня доходів, відсутність елементів компенсаційного пакету. Роботодавці отримують можливість швидкого реагування на зміни і забезпечення гнучкої робочої сили, оптимізації затрат на персонал, зниження податкового навантаження, зниження ризику неякісної роботи кадрової служби, але залишається ризик впливу на якість праці та кваліфікацію робітників.

Дистанційна зайнятість передбачає гнучкі соціально-трудові відносини між робітником та роботодавцем з використанням інформаційних та комунікаційних технологій, роботу через інформаційні мережі, роботу на дому та у спеціальних центрах, територіально віддалених від основного офісу.

Найбільш суперечливою формою нестандартної зайнятості та більш дешевим шляхом вирішення проблем нестачі власного персоналу на підприємствах є використання послуг фрілансерів. Особливо ефективним є цей варіант для підприємств середнього та малого бізнесу.

3. Організація інновацій в Україні: стартапи, інкубатори, кластери

Сьогодні існують різні механізми інноваційного розвитку, основними з яких є такі:

1) наукові парки;

2) технологічні парки;

3) індустріальні парки;

4) бізнес- і технологічні інкубатори;

5) спін-офф компанії;

6) стартап компанії;

7) «посівні» фонди;

8) технологічні платформи;

9) кластери.

Кластеризація економіки є частиною загальної інноваційної системи, у якій державна фінансова підтримка має супроводжуватися сильнішим інституціональним та організаційним впливом приватного сектору економіки.

Надзвичайно велику кількість статей та монографій у світовій літературі присвячено кластерному розвитку економіки, створенню мережевих структур-кластерів.

Кластер походить від англійського cluster - скупчення, а отже, кластеризація - це процес групування низки об’єктів у клас подібних один до одного елементів. Так, у кожному кластері всі об’єкти мають бути подібними, тоді як у різних кластерах - різними. Для кластерів можна виокремити чотири ключові критерії:

1) розвиток стратегії, що є компліментарною з планом економічного розвитку локального регіону, де функціонує кластер;

2) достатня міжнародна доступність виробництва та/або технологій;

3) партнерство між учасниками кластера та структурований функціональний принцип керування;

4) можливість досягати синергії у науково-технічному розвитку, що уможливлює створення нового продукту з високою додатковою вартістю.

Стартап - це процес виходу на ринок новоствореної компанії за короткі терміни і, як правило, при мінімальних вкладеннях з інноваційним проектом.

Найбільш відомими у світі стартапами є такі соціальні мережі як MySpace (старт в липні 2003), Facebook (старт в лютому 2004), Bebo (старт у січні 2005), В Контакте (старт у вересні 2006). Але в списку найбільш відомих стартапів є і енциклопедія Wikipedia (старт у січні 2001), і відеохостинг YouTube (старт в лютому 2005), і фотохостинг Flickr (старт в лютому 2004). Всі ці стартапи зроблені не з метою отримання прибутку, а з метою якоюсь мірою полегшити життя користувачам всесвітньої павутини обмінюватися тією чи іншою інформацією.

Бізнес-інкубатори розглядаються, насамперед, як частина інфраструктури підтримки малого підприємництва, але водночас вони є інструментом економічної, соціальної, структурної та інноваційної політики. Технологічні інкубатори – це один з інструментів політики для формування адаптивної, динамічної, конкурентоспроможної національної інноваційної системи.

Головне завдання бізнес-інкубатора – сприяння успішному розвитку фірм, які в подальшому зможуть залишити бізнес-інкубатор і працювати без його підтримки. Підприємці, що працюють в бізнес-інкубаторі, створюють нові робочі місця, розвивають технології і тим самим зміцнюють місцеву та національну економіку.

Зараз ця форма підтримки малого бізнесу особливо актуальна через специфічні умови розвитку бізнесу (інфляція, прогалини у законодавстві і т.д.). Роль бізнес-інкубатора в створенні нових малих підприємств полягає не тільки в безпосередній інкубації «start-ups», але і в тому, що за рахунок профілювання бізнес-інкубатора та процедури конкурсного відбору підприємств для розміщення на його площах, органи місцевого самоврядування можуть надавати підтримку тим підприємствам, діяльність яких відповідає пріоритетам розвитку території.

4. Галузеві інновації в Україні

Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Відповідно до Закону «Про інноваційну діяльність» - головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

1) інноваційні програми і проекти;

2) нові знання та інтелектуальні продукти;

3) виробниче обладнання та процеси;

4) інфраструктура виробництва і підприємництва;

5) організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

6) сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

7) товарна продукція;

8) механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.