Курсова робота Аналіз доходів державного бюджету у 2007-2009 роках

« Назад

Розділ 1. Теоретичні основи управління рухом коштів за доходами державного бюджету

1.1. Сутність, значення та завдання управління рухом коштів за доходами Державного бюджету

Сьогодні, в період становлення державності та розвитку України як незалежної, правової та демократичної держави, відбуваються значні зміни в поглядах щодо здійснення державного управління, які торкаються всіх галузей економіки й суспільства. У зв’язку з цим багато уваги приділяється розвитку і вдосконаленню діяльності державних органів влади. Особливо це стосується структур, від ефективної діяльності яких залежить економічний достаток нації.

Одна з провідних ролей у вирішенні питань щодо забезпечення національного піднесення України до відповідного рівня розвитку належить Державному казначейству України як одному з основних органів державного управління фінансами.

Розглядаючи сам процес виконання державного бюджету, то необхідно зазначити, що він являє собою систему заходів щодо забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетних заходів. Не зважаючи на існуючу регламентацію методологічних основ бухгалтерського обліку та фінансової звітності суб’єктів державного сектора, на сьогодні залишаються важливими питання управління рухом коштів за доходами державного бюджету, оскільки існують проблеми зі вчасним та якісним виконанням бюджету, що в першу чергу пов’язано з недостатністю мобілізованих коштів для всіх затверджених видатків, які до того ж мають тенденцію до зростання темпами, значно швидшими за можливість їх покриття. Однією з причин такої ситуації є не зовсім коректне ставлення до доходів бюджету – недостатнє усвідомлення необхідності управляти рухом коштів за доходами державного бюджету, а не використовувати їх лише як невичерпне джерело фінансування державних видатків [7,325].

Доходи бюджету є складним об’єктом в управлінні, що, по-перше, пов’язано із їх діалектичним взаємозв’язком із видатками бюджету, по-друге, з неоднорідністю елементів, що їх утворюють, та їх структурним різноманіттям, а по-третє, із властивою їм внутрішньою єдністю, обумовленою наявністю єдиного механізму формування доходів і обов’язковістю сплати податків, і разом з тим специфічними особливостями функціонування в контексті організації фінансових відносин, тобто можна зазначити, що легко управляти доходами бюджету можливо лише в умовах первісного господарського устрою, а при складній системі податків (доходів) стає складним і кожний окремий податок (дохід), саме таке трактування надає А.Вагнер.

В науковій літературі склалось неоднозначне ставлення до управління руху коштів за державними доходами. Залежно від того, яке відношення до доходів і видатків бюджету домінує у суспільстві, доходи бюджету можуть розглядатись лише як певний інструмент, засіб здійснення видатків, або ж як фінансова база, основа для видатків бюджету [10,15]. У першому випадку управлінню рухом коштів за доходами державного бюджету не надається належної уваги, вони лише справляються до бюджету з метою забезпечення здійснення видатків держави, при цьому при недостатності доходів використовуються всі можливі джерела фінансування, включаючи позики, кредити, а у другому випадку – управлінню рухом коштів за доходами державного бюджету надається певне пріоритетне значення над видатками, і останні не можуть бути суб’єктивно збільшені відірвано від очікуваного зростання доходів. Це не означає, що при наданні пріоритету доходам бюджету видатки будуть ігноруватись, навпаки, розуміння тісного взаємозв’язку між ними спонукає до більш раціонального здійснення управління як доходами, так і видатками [10,16]. За такого підходу доходи мають більше значення при плануванні видатків, ніж при попередньому, вони більше пов’язані і взаємозалежні з видатками бюджету.

У сфері управління рухом коштів за доходами державного бюджету на Державне казначейство України покладаються такі основні завдання:

- організація та здійснення прогнозування надходжень державного бюджету;

- управління механізмами формування бюджетних надходжень з метою їх оптимізації та забезпечення своєчасного і повного зарахування до бюджетів;

- розгляд документів і підготовка висновків на повернення з державного бюджету конфіскованої валюти, обов’язкових платежів і державного мита, сплачених до бюджету;

- організація роботи територіальних органів державного казначейства з питань виконання державного бюджету за доходами;

- забезпечення моніторингу і планування стану єдиного казначейського рахунку Державного казначейства України, управління ним в режимі реального часу;

- розміщення на фінансових ринках тимчасово вільних коштів, які обліковуються Державним казначейством України;

- здійснення контролю за своєчасністю повернення розміщених коштів та надходженням плати за їх використання;

- складання звітності про результати операцій на фінансових ринках та ресурсного балансу Державного казначейства України [22,14].

Отже, в процесі управління рухом коштів за доходами державного бюджету необхідно враховувати, що можливості уряду щодо задоволення безмежно зростаючих витрат реально досить обмежені. Саме тому необхідно більше уваги приділяти доходам бюджету, їх управлінню, складовими якого є планування (прогнозування), мобілізація та контроль. Ці складові взаємопов’язані та взаємопереплітаються у безперервному в часі процесі управління. До того ж сам процес управління доходами залежить від якості та ефективності управління видатками, тому без дієвих та результативних технологій управління видатковою частиною бюджету неможливо забезпечити якісне управління і дохідною.

1.2. Джерела, види надходжень до Державного бюджету, та управління ними

Головною метою управління рухом надходжень до державного бюджету є забезпечення економічної і соціальної стабільності в державі, розподілу соціальних благ серед населення та забезпечення виконання державою своїх функцій в розрізі сфер економічної діяльності та соціального захисту населення, утвердження та зміцнення державного ладу.

Надходження державного бюджету забезпечують виконання соціально-економічної функції держави, а централізація значної частини фінансових ресурсів держави у бюджетах різних рівнів дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечувати перерозподіл коштів на користь пріоритетних галузей економіки, задовольняти приблизно на однаковому рівні потреби соціальної сфери незалежно від того, на якій території функціонують її установи.

Доходи державного бюджету, з одного боку, є результатом розподілу вартості валового внутрішнього продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з другого - виступають об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості, тому що остання використовується для формування бюджетів різних рівнів.

Склад доходів бюджетів, форми мобілізації грошових ресурсів до бюджетів залежать від системи і методів господарювання, а також від завдань, що вирішуються суспільством в той чи інший період [23].

Сукупність усіх видів надходжень до державного бюджету, що формуються різними методами, їх взаємопов’язане застосування станов­лять систему доходів бюджетів. Ця система покликана вирішу­вати не тільки фіскальні, а й регулюючі завдання: стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу, забезпечувати соціальні гарантії населенню та розвиток соціальної сфери.

Доходи державного бюджету групують за галузевим і відомчим принципом.

При галузевому групуванні відображається галузь народного господарства, яка платить платежі до бюджету або отримує асигнування із бюджету. Тим самим досягається органічний зв’язок бюджету з державним планом економічного і соціального розвитку країни.

При ґрунтуванні за відомчим принципом доходи встановлюються по міністерствах і відомствах, що дозволяє чітко визначити обов’язки окремих міністерств і відомств перед бюджетом і розміри їх фінансування із бюджету [26,392].

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Склад бюджетної класифікації відображений на рис.1.1.

Детально розглянемо класифікацію доходів, зокрема необхідно зазначити, що доходи бюджету кодуються восьмизначним кодом і класифікуються за такими розділами:

– податкові надходження;

– неподаткові надходження;

– доходи від операцій з капіталом;

– офіційні трансферти.

Рис. 1.1 - Склад бюджетної класифікації

Податковими надходженнями визначаються передбачені податковим законодавством, Податковим кодексом України зокрема, загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. До них належать: податок на додану вартість, акцизний податок, податок на прибуток, прибутковий податок з громадян, збір за використання лісових, водних ресурсів, плата за землю, плата за торговий патент на деякі види діяльності, мито, митні збори, місцеві податки і збори.

Неподатковими надходженнями визначаються доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження [18,42].

Доходами від операцій з капіталом визначаються доходи від реалізації основного капіталу, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інших держав або міжнародних організацій на безплатній та безповоротній основі.

Для забезпечення ефективності управління рухом коштів за доходами державного бюджету дедалі очевиднішою стає необхідність науково обґрунтованої концепції доходів. Ця концепція має враховува­ти умови економіки посткризового періоду, особливості й наслідки системи державного регулювання економічних і соціальних процесів, які були в минулому, та прогресивний зарубіжний досвід [10,16]. Основним положенням, що має визначати структуру доходів бюджетів, є наявна система витрат держави на економічні й соціальні потреби, визначена законодавством. Без докорінної зміни складу й структури витрат держави не можна вдосконалити систему доходів бюджетів.

Зміна бюджетних витрат держави в напрямі їх скорочення неможлива без значного збільшення фонду оплати праці, бо частина благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, мають задовольнятися за рахунок власних коштів населення. Тобто умовою зменшення податкового навантаження на ви­робника є зростання заробітної плати працівників. Мається на увазі, що кошти, які вивільнятимуться на підприємствах у результаті скорочення податків, мають значною мірою спрямовуватися на забезпечення зростання оплати праці. Зростання оплати праці підвищуватиме суспільний добробут і суспільний попит, а попит, у свою чергу, стимулюватиме виробництво.

Імовірно помилковим є твердження, що вивільнення фінансових ресурсів у результаті скорочення податків необхідне для інвестицій. Вивільнені кошти потрібні насамперед для збільшення фонду оплати праці, що завдяки підвищенню попиту стимулюватиме виробництво.

Слід ураховувати й те, що збільшення фонду оплати праці, з одного боку, зумовлює зростання надходжень до бюджету у формі податку на доходи громадян, а з другого — дає змогу скоротити бюджетні витрати на деякі соціальні потреби, які громадяни можуть оплачувати за рахунок власних коштів. Вищезазначене є однією з основних засад податкової реформи, внаслідок якої податкова система може бути побудована на загальновідомих, підтверджених світовою практикою принципах [23].

Для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб та потреб розвитку економіки за допомо­гою системи доходів треба перерозподіляти 30 – 35% від валового внутрішнього продукту.

Удосконалення системи доходів має відбуватися поетапно, шляхом еволюційних перетворень. Основними відправними положеннями для цього мають бути:

- науково обґрунтована державна політика доходів, удосконалення норм Податкового кодексу, їх відповідність сучасним нормам господарювання;

- система оподаткування має бути складовою державного механізму регулювання розвитку певних галузей економіки. Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки. Держава повинна мати змогу впливати на всі складові процесу виробництва - оплату праці, виробничі основні й оборотні фонди, рівень прибутковості;

- зміни в системі оподаткування мають здійснюватися од­ночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, вдосконаленням соціальної сфери.

Удосконалення системи доходів бюджетів має супроводжу­ватися ефективними структурними заходами, спрямованими на досягнення необхідної результативності політики доходів. До них належать:

- вилучення негрошових розрахунків та будь-яких форм взаємозаліків з практики виконання бюджетів усіх рівнів;

- заборона реструктуризації або списання заборгованості (недоплати) суб’єктів господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами;

- реструктуризація та списання зобов’язань держави у відшкодуванні податку на додану вартість з урахуванням обсягів уже проведеної реструктуризації та списання заборгованості відповідних платників перед бюджетом;

- зменшення обсягу простроченої заборгованості (недопла­ти) з податкових платежів до бюджетів усіх рівнів за рахунок суттєвого поліпшення стану збирання податків і неподаткових надходжень на основі застосування сучасних технологій адмі­ністрування;

- розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджетів і збільшення цих доходів за рахунок оренди державного майна, дивідендів від частки державної власності в акціонерних підприємствах, продажу державного майна;

- чітке розмежування доходів, що зараховуються до держав­ного і місцевих бюджетів, розширення прав органів місцевого самоврядування у сфері мобілізації доходів бюджетів [19,31].

Отже, процес управління рухом коштів за доходами державного бюджету є складним процесом, що потребує значного вдосконалення і є невід’ємним від процесу планування видаткової частини державного бюджету, тому необхідно в комплексному розрізі підходити до вирішення цих проблем, передумовою здійснення якісного управління цим процесом є забезпечення сталого економічного розвитку економіки України та її інноваційна спрямованість у довгостроковій перспективі.

Ключовою умовою забезпечення економічного розвитку є саме зростання і достатність бюджетних фінансових ресурсів, що має бути визначено наукою і практикою як головний орієнтир фінансової стратегії України щодо всебічного сприяння формуванню національного капіталу. Зростання національного капіталу стане не тільки фінансовою основою забезпечення потреб країни, а й чинником створення економічного середовища для надходження іноземних інвестицій, так званого сприятливого інвестиційного клімату. Засобами впливу на формування національного капіталу є зміни у фіскальній і грошово-кредитній політиці. Необхідно розглядати засоби податкового і грошово-кредитного впливу як взаємопроникний механізм впливу на обсяг надходжень до державного бюджету. Про податкові засоби зазначалось вище, а щодо грошово-кредитної системи, то тут потенційним джерелом грошових ресурсів є значна маса грошей, що перебувають в обігу поза межами фінансового ринку; їх мобілізація значно знизила б потребу в зовнішніх джерелах фінансування.

Отже, основними напрямами реалізації політики доходів і зайнятості повинні стати:

- забезпечення працездатних осіб робочими місцями та надання їм можливості самим отримувати необхідну для них суму грошового доходу, щоб забезпечило зменшення державних видатків на утримання безробітних громадян;

- заохочення максимальної віддачі на основі системи стимулів зростання заробітної плати;

- зменшення навантаження на індивідуальні доходи;

- забезпечення доступності і широке впровадження системи споживчого кредитування для задоволення у фінансових ресурсах і зростання доходів громадян.

Тобто така політика в результаті забезпечить зростання індивідуальних доходів громадян та стимулюватиме розвиток економічних відносин і збільшенню фінансових ресурсів у грошовому обігу в країні, що в свою чергу забезпечить збільшення доходів державного бюджету України.

Розділ 2. Аналіз доходів державного бюджету у 2007-2009 роках

2.1. Аналіз динаміки доходів Державного бюджету

Для аналізу управління руху коштів за доходами Державного бюджету, проаналізуємо його динаміку доходів у 2007-2009 роках, зокрема на рис. 2.1 відображено надходження доходів державного бюджету у 2007-2009 роках відносно плану та фактичного виконання.

Рис. 2.1 - Надходження доходів державного бюджету у 2007-2009 роках, млрд. грн.

До Державного бюджету України у 2007 році надійшло 165939,2 млн. грн., у т.ч. доходів – 161587,5 млн. грн., трансфертів з місцевих бюджетів – 4351,7 млн. грн., у 2008 році відповідно надійшло 231722,9 млн. грн., у т.ч. доходів – 224020,9 млн. грн., трансфертів з місцевих бюджетів – 7702,0 млн. грн, а у 2009 році надійшло 209700,3 млн. грн., у т.ч. доходів – 201931,3 млн. грн., трансфертів з місцевих бюджетів – 7769,0 млн. гривень [30].

Рівень виконання доходів Державного бюджету України за 2007 рік з урахуванням внесених змін становить 98,6% (недовиконання становить 2390,1 млн. грн.), що є наслідком невиконання уточнених планів надходжень по спеціальному фонду на 7,1 %, або на 3047,4 млн. гривень.

Доходи Державного бюджету України у 2007 році зросли порівняно з 2006 роком на 32417,5 млн. грн., ріст становить 124,3 %.

Протягом 2008 року річний план доходів державного бюджету було збільшено в цілому на 16572,6 млн. грн. з 215359,4 млн. грн. (Закон України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України») до 231932,0 млн. грн. (Закон України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», із змінами, внесеними Законом України від 12 грудня 2008 року №659-VI).

Доходи Державного бюджету України у 2008 році зросли порівняно з 2007 роком на 65783,7 млн. грн., темпи зростання становлять 139,6 %.

Рівень виконання річного плану, затвердженого Верховною Радою України на 2009 рік зі змінами, дорівнював 82,1 %, а без змін – 85,5 %. При цьому, протягом 2009 року річний план доходів державного бюджету було збільшено в цілому на 6378,0 млн. грн. з 238931,3 млн. грн. (Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI) до 245309,4 млн. грн. (Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року №835-VI, із змінами від 16 грудня 2009 року №1766-VI)[30].

Загальна сума усіх доходів Державного бюджету України за 2009 рік була на 9,5 % (або на 22022,6 млн. грн.) меншою ніж у 2008 році

Таблиця 2.1

Динаміка доходів Державного бюджету України у 2007-2009 роках млн.грн.

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2008 року до 2007 року	Відхилення 2009 року до 2008 року
Податкові надходження	116670,8	167 883,40	148 915,60	51 212,60	-18 967,80
Неподаткові надходження	42 111,90	52 854,20	50 676,70	10 742,30	-2 177,50
Доходи від операцій з капіталом	1 769,80	2 125,30	1 060,10	355,50	-1 065,20
Від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій	104,50	135,20	645,30	30,70	510,10
Цільові фонди	930,50	1 022,70	633,50	92,20	-389,20
Офіційні трансферти	4 351,60	7 701,90	7 769,00	3 350,30	67,10

Таблиця 2.2

Рівень виконання доходів Державного бюджету України у 2007-2009 роках млн. грн.

Показники	2007 рік		Рівень виконання	2008 рік		Рівень виконання	2009 рік
	План	Факт		План	Факт		План	Факт
Податкові надходження	116173,9	116670,8	100,4%	171 669,50	167 883,40	97,8%	178 675,80	148 915,60
Неподаткові надходження	44 265,20	42 111,90	95,1%	51 955,80	52 854,20	101,7%	63 836,80	50 676,70
Доходи від операцій з капіталом	2 581,70	1 769,80	68,6%	6 168,80	2 125,30	34,5%	2 548,80	1 060,10
Від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій	97,60	104,50	107,1%	95,30	135,20	141,9%	838,00	645,30
Цільові фонди	798,20	930,50	116,6%	857,30	1 022,70	119,3%	483,00	633,50
Офіційні трансферти	4 412,60	4 351,60	98,6%	7 888,70	7 701,90	97,6%	8 942,60	7 769,00

З табл.2.1 та табл. 2.2 видно, що податкові надходження у 2008 році в порівнянні з 2007 роком збільшились на 51212, 6 млн. грн. і склали 167883,4 млн. грн. Проте рівень їх виконання склав 97,8% від запланованого обсягу податкових надходжень, а у 2009 році даний показник в порівнянні з 2008 роком скоротився на 18967,8 млн. грн. склав 148915,6 млн. грн з рівнем виконання 83,3%. Група неподаткових надходжень у 2008 році склала 52854,2 млн. грн., тобто збільшилась на 10742,3 млн. грн. в порівнянні з 2007 роком, рівень виконання становив 101,7%, у 2009 році у порівнянні з 2008 роком вона скоротилась на 2177,5 млн. грн. і склала 50676,7 млн. грн або 79,4% від запланованого обсягу неподаткових надходжень [30]. Доходи від операцій з капіталом у 2008 році в порівнянні з 2007 роком зросли на 355,5 млн. грн. і становили 125,3 млн. грн. або 34,5% від планового обсягу даного джерела, а у 2009 році в порівнянні з попереднім навпаки зменшились на 1065,2 млн. грн. склавши 1060,1 млн. грн. або 41,6% від планового рівня надходжень. Досить значну вагу серед доходів посідають надходження від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, зокрема у 2008 році вони склали 135,2 млн. грн., тобто на 30,7 млн. грн. більше, ніж у 2007 році з рівнем виконання 141,9%, а у 2009 році відповідно – 645,3 млн. грн. або 77,0% від планового рівня (на 510,1 млн. грн. більше, ніж у 2008 році). Надходження цільових фондів у 2008 році становило 1022,7 млн. грн., тобто на 92,2 млн. грн. більше, ніж у 2007 році з рівнем виконання 119,3%, а у 2009 році – 633,5 млн. грн., скоротившись на 389,2 млн. грн. в порівнянні з 2008 роком, проте рівень виконання становив 131,2%. Група офіційних трансфертів у 2008 році збільшилась в порівнянні з 2007 роком на 3350,3 млн. грн. і склала 7701,9 млн. грн або 97,6% від планового рівня, а у 2009 році вона становила 7769,0 млн. грн., тобто на 67,1 млн. грн. більше, ніж у 2008 році з рівнем виконання 86,9%.

2.2. Аналіз структури доходів Державного бюджету

Для якісного аналізу процесу формування та виконання дохідної частини державного бюджету важливими показниками є запланована та фактична структури доходів бюджету, питома вага дохідних джерел у валовому внутрішньому продукті.

Щодо структури доходів Державного бюджету України то як відомо найбільшу частину в доходах займає ПДВ. Фактичні доходи щодо ПДВ становили: у 2007 році 23,02; у 2008 році 24,4; 2009-24,69. Отже, в з наведених даних видно що структура Пдв хоч і незначними темпами прямує до збільшення.

Загальну структуру доходів Державного бюджету України можна побачити на рис. 2.2.

Рис. 2.2 - Структура доходів Державного бюджету України за 2007 рік

З наведеної діаграми прослідковується що найбільшу питому вагу в доходах займають податкові надходження (70%) і становлять 116670,8 млн.грн., на другому місці за своєю значимістю знаходяться неподаткові надходження 25%, найменшу частку займають доходи надані від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій (0,1%) [30].

Як відомо в 2008 році також спостерігається збільшення надходжень до Державного бюджету. на рис. 2.3. зображено структуру доходів державного бюджету за 2008 рік

Рис. 2.3 - Структура доходів Державного бюджету України за 2008 рік

2008 рік характеризується незначним збільшенням частини податкових надходжень в порівнянні з 2007 роком а саме на 3%, проте частка неподаткових надходжень зменшилися на 2 %,на такому ж рівні як і в 2007 році залишилася частина доходів наданих від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій.

В порівнянні з 2008 роком, у 2009 році частина податкових надходжень зменшилася до 71%, тобто на 2%,хоч незначне та позитивне значення показали показники неподаткових надходжень, та офіційних трансфертів а саме збільшення на 1%. На рис.2.4 зображено структуру доходів Державного бюджету України за 2009 рік. В загальному структура доходів 2009 року показує позитивне значення (приріст) [30].

Рис. 2.4 - Структура доходів Державного бюджету України за 2009 рік

Якщо розглядати конкретно податкові надходження то відповідно найбільшу частку в них займає ПДВ частка якого в 2007 році становила 35,8%, у 2008- 39,7%, у 2009 40,3%. Відповідно найменшу частину серед податкових надходжень займає акцизний збір із ввезених на територію України товарів і становили таку частку в податкових надходженнях: у 2007 році 0,9%, у 2008 році 1,1%, у 2009році 1,8%. Податок на прибуток підприємств за 2007-2008 роки показував стабільну ситуацію і в загальній структурі податкових надходжень становив 20,5%, проте в 2009 році відбулося значне зменшення його в загальній структурі до 15,5%. Натомість показник ввізного мита показує загальну тенденцію до зменшення, відхилення в його структурі становило в відношенні до 2007 року – 0,6%, а в відношенні до 2009 року – 2,2%, виходячи з того що в загальній структурі доходів цей показник становить не значну частину то таке відхилення можна розцінювати як доволі велике.

Загальну динаміку структури податкових надходжень можна побачити на рис. 2.5.

Рис. 2.5 - Динаміка структури податкових доходів державного бюджету України за 2007-2009 роки

На основі даних показників можна довести необхідність поліпшення управління системою доходів Державного бюджету, адже в загальному майже всі показники у динаміці показують своє зменшення у загальній структурі доходів. Можна дійти висновку про необхідність поліпшення системи планування бюджетних покаників як на центральному, так і на місцевому рівні.

Розділ 3. Основні проблеми та напрями вдосконалення управління рухом коштів за доходами державного бюджету

3.1. Зарубіжний досвід управління доходами Державного бюджету

Прагнення до побудови в Україні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації міжбюджетних відносин.

Як правило, більш висока централізація бюджетної системи і більший обсяг бюджетних коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості. Наприклад, у Німеччині після об’єднання західної і східної частин спостерігається нерівність бюджетної забезпеченості між землями: близько 73,0 % податкових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20 % доходів земель. Разом з тим, у Канаді, де з 12 суб’єктів федерації лише два характеризуються істотно меншою бюджетною забезпеченістю, у федеральний бюджет стягується тільки 48,2 % податкових доходів, обсяг фінансової допомоги становить близько 15 % доходів. У результаті цього і в Німеччині, і в Канаді досягається основна мета міжбюджетного регулювання – здійснюється бажане вирівнювання бюджетної забезпеченості суб’єктів федерації, тобто кінцеві споживачі мають відносно рівний доступ до бюджетних послуг [11,12].

Огляд відносин у сфері управління доходами у зарубіжних країнах включає в себе характеристику адміністративно-територіального устрою держави, короткий огляд податкової системи і, насамперед, систему взаємодії центральних і місцевих органів влади, порядок надання міжбюджетних трансфертів.

Сполучені Штати Америки, наприклад, являють собою федеративну республіку, що складається з 50 штатів. Конституція США, прийнята в 1789 р., визначає повноваження федерального уряду та повноваження штатів у цілому. Федеральні органи влади не втручаються у питання податкової політики штатів, за незначним винятком, останні мають повну свободу в цій сфері. Основними дохідними джерелами федерального бюджету є податок на доходи фізичних осіб (48,2 % усіх доходів федерального бюджету), внески на соціальне страхування та в пенсійні фонди (33,8 %), податок на доходи корпорацій (9,6 %) і акцизи (3,8 %). Ні конституція США, ні будь-який із федеральних законів не встановлюють обмежень на податки, які влада штату в межах своїх повноважень вважає за потрібне вводити на визначені види економічної діяльності, для фірм, приватних осіб [13,1524]. Штатам надано право самим вирішувати, які податки вводити, яку ставку оподаткування встановлювати і до якої бази її застосовувати. Штати не мають права здійснювати грошову емісію та оподатковувати міжнародну торгівлю (встановлювати імпортні чи експортні мита), але можуть використовувати будь-які інші джерела доходів за умови, що це не суперечить чинному законодавству.

Підтримка штатів і місцевих органів влади за рахунок федерального бюджету здійснюється також за рахунок податкових витрат, під якими розуміють втрати федерального бюджету, що виникають у результаті виключення з оподатковуваної бази за федеральними податками її окремих елементів.

Канада, як і США, є федерацією 10 провінцій і двох територій, уряд яких є другим рівнем державної влади, а бюджети – рівноправними з федерацією учасниками міжбюджетних відносин. Це північні території, рівень життя в яких традиційно нижчий, ніж у провінціях [16,56].

Податки в Канаді можуть встановлюватися на всіх рівнях бюджетної системи: федеральному, провінційному, територіальному і місцевому. У Канаді немає регулюючих податків. Перелік податків, встановлюваних бюджетами провінцій, територій і місцевих бюджетів, є відкритим.

Основні надходження до консолідованого бюджету Канади забезпечуються за рахунок податків, що вводяться федеральним урядом. До них належать, наприклад, прибутковий податок із фізичних осіб, податок на доходи корпорацій, податок на товари і послуги (аналог ПДВ), акцизи, імпортні мита, відрахування на соціальне страхування. Доходи за даними видам податків зараховуються як у федеральний бюджет, так і в бюджети провінцій, або територій. Виняток становлять лише імпортні мита, ряд акцизів і податки на нерезидентів, які стягуються тільки федеральним урядом.

Основні доходи бюджетів провінцій і територій забезпечуються за рахунок надходжень за прибутковим податком із фізичних осіб (30 %), податком з продажів (16 %), а також неподаткових доходів, зокрема від інвестицій, використання природних ресурсів, реалізації товарів і послуг (20 %). Основні доходи місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок податку на нерухомість (близько 70 %).

Крім податкових і неподаткових доходів, бюджети провінцій і територій одержують трансферти з федерального бюджету. Загальний обсяг доходів і витрат бюджетів визначається з урахуванням переданої фінансової допомоги.

Обсяг трансфертів і методика їхнього розподілу, як правило, визначаються на п’ять років, а передача здійснюється на річній основі [23].

Німеччина також є федерацією 16 земель, уряди яких становлять другий рівень державної влади. Третій рівень бюджетної системи представлений місцевими органами влади, незалежність яких гарантована Конституцією. Федеральний уряд має виняткове законодавче право введення і визначення оподатковуваної бази і ставок з митних платежів і податків з монополій. З усіх федеральних і загальних податків федеральний уряд і землі приймають спільні рішення. Землі беруть участь у законодавчому процесі через федеральні збори, до яких адміністрація суб’єкта федерації призначає представників, число яких пропорційне чисельності населення.

Уряди земель мають законодавчу владу щодо власних податків і акцизів, які зараховуються до місцевих бюджетів (за умови, що ці акцизи не збігаються з федеральними).

Вертикальне вирівнювання в Німеччині здійснюється за допомогою загальних податків, що є регулюючими. Горизонтальне вирівнювання за допомогою трансфертів. Розподіл трансфертів споконвіку ґрунтується на прогнозах оподатковуваної бази, а пізніше, коли стають відомі фактичні значення бази оподаткування, коригується. Додатковий тягар складається зі статей витрат, що мають місце лише у конкретного суб’єкта федерації (наприклад, витрати на зміст порту) [16,82].

Як свідчить порівняння механізмів управління доходами бюджету, які застосовуються в різних країнах світу, підходи, що використовуються в Україні, мають з ними багато спільного. Більше того, Україна застосовує ряд елементів, які не тільки дозволяють урахувати особливості міжбюджетних відносин в інших країнах, а й забезпечують вищу порівняно з ними прозорість у розподілі фінансової допомоги.

Головне завдання бюджетного регулювання полягає в тому, щоб у конкретних економічних і політичних умовах обрати найефективнішу модель бюджетних відносин. Для цього насамперед необхідно чітко розподілити видаткові функції між рівнями влади, закріпити відповідні джерела фінансування, сформувати систему надання фінансової допомоги найбіднішим регіонам.

3.2. Проблемні аспекти та шляхи вдосконалення управління доходами Державного бюджету

Управління доходами бюджету в Україні належить до найбільш проблемних галузевих напрямів управлінської діяльності. Нераціонально побудована система доходів бюджету, недосконалі методики бюджетного планування та прогнозування, постійне прийняття поправок і уточнень до законодавства, що регламентує відносини в бюджетній сфері, недовиконання планових показників з окремих видів надходжень, значні масштаби ухилення від сплати податків – все це результат недостатньо обґрунтованих теоретичних засад управління доходами бюджету, відсутності концепції управління з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України, функцій та завдань, які має виконувати держава згідно Конституції, неефективної системи адміністрування і контролю.

Дослідження існуючої в Україні системи доходів бюджету та їх структури показало наявність невідповідності діючої бюджетної класифікації та Бюджетного кодексу України. В Україні щороку Законом про Державний бюджет затверджується 40 державних органів, до повноважень яких входить контроль за справлянням платежів до бюджету. Проте, по-перше, більшість із них дублюють функції одне одного, контролюючи одні і ті ж коди бюджетної класифікації, а по-друге, більше половини цих суб’єктів контролюють лише 1-2 платежі, які одночасно контролюються Державною податковою адміністрацією України та Державним казначейством України. Тому необхідно скоротити кількість контролюючих органів, дотримуючись положень Закону України №2181-ІІІ, включити до суб’єктів управління безпосередніх платників податків і обов’язкових платежів, і вважати основними суб’єктами управління МФУ, ДПАУ та ДКУ [12,35].

Оскільки в структурі доходів державного бюджету України основну частку складають податкові надходження, то вдосконалення діючої системи оподаткування буде мати найвагоміший вплив на подальше поліпшення системи доходів державного бюджету [18,42].

Враховуючи досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах, можна запропонувати такі заходи – удосконалення податкової системи України:

- основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі. що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;

- кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;

- податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повинен бути надто великим;

- з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції;

- потребує також удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб: моніторинги, проведені зарубіжними й українськими вченими свідчать, що 70% платників податків відмовляються збільшувати свої доходи, якщо гранична ставка оподаткування особистих доходів перевищує 30%, атому якраз такою вона повинна бути в Україні;

- досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі [29,32].

Отже, контроль в Україні не носить системного характеру і є недостатньо дієвим. Серед напрямів вдосконалення виконання дохідної частини бюджету є доцільним:

- продовження терміну проведення податкових перевірок залежно від обороту підприємства;

- підвищення рівня технічного забезпечення інспекторів;

- введення податкової історії для кожного платника, в якій би зазначалася основна інформація щодо своєчасності та повноти розрахунків з бюджетом;

- законодавчого встановлення відповідальності для банків, які покривають боржників та неплатників;

- застосування жорстких заходів впливу до всіх без винятку неплатників;

- закріплення певного відсотку (визначення конкретної величини потребує додаткового дослідження в контексті розподілу доходів і видатків між бюджетами різних рівнів) відрахувань від загальнодержавних податків за місцевими бюджетами для підвищення рівня їх зацікавленості у якісному контролі за сплатою податків на їх території;

- розробки та запровадження довідника доходності різних видів діяльності.